Меморіал

ДИТИНСТВО ТА НАВЧАННЯ

Іван Геннадійович Ухнят народився 7 липня 1995 року в місті Кіровоград (нині — Кропивницький).
У цей день у сім’ї з’явилось прекрасне маленьке диво — синочок, радість, що наповнила душі батьків світлом. Іван став сміхом у домі, уособленням мрій про майбутнє та втіленням батьківських надій.

Ходив до дитячого садочка, ріс доброю і життєрадісною дитиною, прагнув знати більше, уміти більше, постійно вчився. З шести років розпочав навчання у загальноосвітній школі № 26 міста Кіровоград. Кожен день був для нього неповторним. Іван зростав розумним, допитливим, добре навчався. Батьки з любов’ю спостерігали за його розвитком і часто повторювали, що син нагадує їм про найголовніше — що найкраще в житті не купується.

Після закінчення дев’яти класів склав іспити та вступив до Кіровоградського машинобудівного коледжу за фахом «Слюсар з ремонту автомобілів».
У 2014 році закінчив коледж за спеціальністю «Обслуговування та ремонт автомобілів і двигунів» та здобув кваліфікацію механіка.

ЮНІСТЬ І ХАРАКТЕР

Минали роки дитинства й юності, і зі звичайного хлопчиська виріс справжній чоловік. Іван почав працювати.
7 червня 2016 року був призваний до лав Збройних Сил України для проходження строкової служби у військовій частині № 2269 Національної гвардії України (м. Олександрія, вертолітний полк).
23 листопада 2017 року звільнений із військової служби в запас, після чого продовжив працювати у рідному місті.

Іван був щирим, веселим, енергійним — душею компанії. Мав багато друзів, завжди уважний і турботливий: ніколи не забував привітати зі святом чи днем народження, завжди підтримував, нікому не відмовляв у допомозі.

З юнацьких років любив футбол і був палким уболівальником місцевого клубу «Зірка».
Захоплювався риболовлею, дуже любив собак. Навіть під час війни знаходив час, щоб опікуватися тваринами — собаками й котами, які прибивалися до військових через бойові дії.

Іван мав поетичний талант — складав вірші, переважно на патріотичну тематику, про любов до рідної України.
Його вирізняло загострене почуття справедливості: він не кривив душею, завжди говорив правду у вічі й мав власну позицію. Шукав справу, що відповідала б його цінностям.

ДОРОСЛЕ ЖИТТЯ ТА ВІЙНА

У 2020 році Іван поїхав працювати за кордон.
На момент початку повномасштабного вторгнення перебував в Україні у відпустці. Не роздумуючи й не вагаючись, став на захист своєї країни.
25 лютого 2022 року добровольцем вступив до лав Збройних Сил України у складі 40-ї окремої артилерійської бригади імені Великого князя Вітовта (в/ч 2227) Сухопутних військ ЗСУ, підпорядкованої оперативному командуванню «Південь», на посаду солдата-стрільця.

Свій бойовий шлях розпочав у Миколаївській області, згодом був Харківський напрямок.
З часом продовжив службу у батареї безпілотних літальних апаратів дивізіону артилерійської розвідки, де обіймав посаду старшого оператора відділення збору й обробки спеціальної інформації.

В червні та жовтні 2023 року проходив навчання у Школі спеціалістів БПАК у місті Житомир, за програмою фахової підготовки спеціалістів з експлуатації безпілотних авіаційних комплексів.
Отримав два сертифікати з відзнакою. Маючи досвід управління не лише «мавіками» чи «матріксами», а й великими «крилами», продовжив службу на різних напрямках — у Харківській, Донецькій, Луганській областях.

За час військової служби був нагороджений відзнаками «За службу державі» та «Ветеран війни», мав посвідчення учасника бойових дій.

ОСТАННІЙ БІЙ

Найбільша мрія батьків Івана була, щоб їхній син і всі хлопці, які стали на захист країни, зустріли Перемогу та повернулися додому.
Але Іван ніколи не скаржився — це був його свідомий вибір. У глибині душі, можливо, він знав, що одного дня може не повернутися. Його віра у Перемогу була непохитною, і він завжди надихав рідних словами:
«Все буде добре! Все буде Україна! Обов’язково повернусь і зберу всіх за великим святковим столом».

4 лютого 2024 року, під час виконання бойових завдань із захисту України від російської агресії, перебуваючи в Харківській області, Куп’янський район, смт Шевченкове, солдат Іван Ухнят загинув. Йому було лише 28 років.

ПАМ’ЯТЬ

Іван пішов захищати свій дім, свою землю і всіх нас — і віддав за це найдорожче — своє життя.
Він віддав стукіт свого серця, щоб билися наші.

Іван був єдиною дитиною в родині. У нього залишилися батько й мати.
Спогади про Івана — найсвітліші й найдобріші.
Для всіх він назавжди залишиться веселим, добрим, щирим хлопцем — чесним, справедливим, порядним, розумним, рішучим, відважним, сміливим і відданим.
Справжнім патріотом своєї країни.

Похований Іван Ухнят у рідному місті Кропивницький на почесній Алеї Слави.
Вічна і світла пам’ять тобі, воїне.
Царство Небесне. Назавжди в строю.


Ніколи і нікому не віддамо своє нізащо
Не на ту землю зазіхнули,орки,не на ту країну,ви відкрили пащу
Своє не віддамо ніколи і нізащо
Боротися за волю до останнього
Нам заповідали пращури
Не стане Україна ні перед ким ніколи на коліна
Як би там тяжко не було,навіть в саму лиху годину
Вам не здолати наш народ
Незламної країни
Розквітне Ненька,повстане із руїни
Я до останнього в строю, так як і мої побратими!!!
Ми переможемо разом,поборем ката
Ще залунає сміх дитячий,щастя повернеться до кожного у хату
Ми переможемо разом,поборем ката
Не за горами страшна кара й час розплати
Всіх хто загинув, ми не забули, пам'ятаєм!!
Вендетта розпочнеться і пекло ворогу здаватиметься раєм
За все те зло і горе,яке ви нам принесли
Розплатитесь сповна,знайдемо кожного і покараєм!!!
УХНЯТ ІВАН