Меморіал

Давид народився 25 лютого 1998 року у невеликому прикордонному містечку Семенівка Чернігівської області. Виріс у багатодітній та віруючій родині. Мав сестру та молодшого брата. Мати — прихожанка церкви ЄХБ, батько все життя працював у будівництві, часом змінюючи вид діяльності, але залишаючись у цьому напрямку. Родина була для Давида опорою, джерелом сили й духовності.

Освіта і праця

Навчався у Семенівській гімназії №2, яку закінчив у 2015 році. Після школи вступив до Державного професійно-технічного навчального закладу «Чернігівське вище професійне училище» і в 2017 році здобув спеціальність оператора з обробки інформації та програмного забезпечення.

З дитинства Давид був самостійним — поєднував навчання з роботою, забезпечував себе й допомагав близьким. Праця не була для нього тягарем: він сприймав її як частину становлення, вмів заробляти і знаходити заняття, що давали можливість утримувати себе і підтримувати рідних.

Військова служба

Після кількох спроб знайти себе в цивільному житті Давид пішов на строкову службу у 2017 році. Службу проходив із гідністю, здобув військово-облікову спеціальність гранатометника і двічі був нагороджений почесним знаком «Учасник військового параду» — у 2017 та 2018 роках.

Після завершення строкової служби він підписав контракт і 11 квітня 2019 року вступив до лав Державної прикордонної служби України.

Кінологія і служба в прикордонному загоні

Під час служби Давид пройшов підготовку у Кінологічному навчальному центрі ДПСУ, де здобув кваліфікацію інспектора-кінолога розшукового собаки.

Проходив службу у 105-му прикордонному загоні імені князя Володимира Великого. Обіймав посаду інспектора прикордонної служби 1 категорії — начальника групи кінологів (інструктора) п’ятої прикордонної застави (місце дислокації — Семенівка) другої прикордонної комендатури. Був головним сержантом.

Його службова собака Адель стала не просто напарницею, а справжнім другом і членом родини. Давид обожнював її, дбав із ніжністю й турботою. Адель любили всі — навіть ті, хто зазвичай не мав схильності до тварин.

Особисте життя

У листопаді 2018 року Давид познайомився зі своєю майбутньою дружиною Анастасією. Їхнє кохання пройшло крізь відстані й випробування. 19 жовтня 2022 року вони одружилися.

У 2023 році народилася їхня донька Кіра — бажана, довгоочікувана, наповнена світлом радість у житті молодого подружжя. Давид був уважним і люблячим чоловіком, турботливим батьком, який не уявляв щастя без своєї родини.

У вільний час він захоплювався комп’ютерними іграми й автомобілями. Мріяв про Land Rover Discovery Sport, але встиг придбати і полюбити свою Skoda Octavia Scout.

Бойовий шлях і захист України

Під час повномасштабного вторгнення російської федерації Давид брав безпосередню участь у відбитті збройної агресії на території Чернігівської області, зокрема у боях за Чернігів. Після відступу ворога повернувся на північний кордон, де продовжував нести службу.

Через пів року після народження доньки Давид вибув у склад санітарних втрат у складі прикордонної комендатури швидкого реагування (ПКШР) на Донецький напрямок.

З 30 квітня 2024 року перебував у службовому відрядженні на ділянці 3-го прикордонного загону Героя України полковника Євгенія Пікуса Східного регіонального управління ДПСУ, виконуючи бойові (спеціальні) завдання.

Позивний Давида — «Скубі-Ду».

У квітні 2024 року він вирушив на перше бойове завдання і 11 травня вийшов на зв’язок. У ті дні дружина приїхала на схід, і 14 травня вони бачилися востаннє. Того ж вечора Давид вирушив на друге бойове завдання. Він мав повернутися 27 травня, але не повернувся…

Обставини загибелі

27 травня 2024 року Давид загинув під час евакуації на Красногорівському напрямку, в околицях населеного пункту Первомайське Покровського району Донецької області.

Під час бойового зіткнення його підрозділ опинився під потужним артилерійським обстрілом та скидами з БпЛА. Побратими намагалися врятувати Давида — наклали джгут, дали знеболювальне й воду, однак ввечері його життя обірвалося. Евакуація тіла була неможливою через активні штурмові дії противника.

Під час останнього виходу при ньому не було телефону чи документів. Єдиним упізнаваним знаком залишався срібний браслет із зіркою Давида на зап’ясті — подарунок дружини, символ їхнього кохання.

Пошуки та повернення тіла

Коли зв’язок із Давидом урвався, його дружина Анастасія не змогла змиритися. Вона вирішила зробити неможливе: дістала два бронежилети, переконала друга вирушити з нею й подолала близько 800 кілометрів від Чернігова до Красногорівки, аби знайти чоловіка.

Її поїздка стала проявом неймовірної відваги і любові. Проте далі фронту жінку не пустили — військові пообіцяли зробити все, щоб повернути тіло Давида.

Після цього почалися довгі місяці очікування. Кожен великий обмін тілами ставав для неї болючим випробуванням — серед сотень імен вона шукала одне, єдине.

Лише у травні 2025 року тіло Давида було повернуто під час репатріації (обміну тіл загиблих). Особу встановлено за результатами ДНК-експертизи.

Родина і біль втрати

Маленька Кіра, якій було лише сім місяців, коли батько поїхав на схід, тепер росте поруч із його портретом. Вона часто підповзає до рамки й, дивлячись на зображення, кличе тата. Цей щоденний дитячий жест став для родини тихим символом пам’яті.

Анастасія зберегла любов і силу, якій дивуються всі, хто знає їхню історію. Її прагнення повернути Давида додому стало прикладом невимовної відданості — любові, що сильніша за війну.

Пам’ять і спадщина

Усі, хто знав Давида, згадують його як надзвичайно добру, щиру, світлу людину. Він завжди мав власну думку, допомагав іншим, любив життя, друзів, службу, собаку Адель і свою родину понад усе.

Його шлях — це історія про честь, мужність і людяність, про людину, яка залишила після себе слід любові й віри. Його загибель — невимовна втрата для рідних і побратимів, але його подвиг і серце залишаються живими у пам’яті всіх, хто його знав.

Вшанування

Скиба Давид "Скубі-Ду" назавжди житиме в серцях родини, побратимів і всіх, хто шанує українських захисників.
Його ім’я — символ гідності й самопожертви.
Його історія — нагадування, що свобода має людське обличчя.

Вічна пам’ять і слава Герою України — Давиду Скибі.