Меморіал

Народився 19 лютого 2001 року в селищі Власівка Світловодської громади.
З ранніх років був життєрадісним, відкритим і добрим хлопцем, який умів щиро любити життя і людей поруч.

Дитинство і навчання

Максим навчався у Власівській загальноосвітній школі I–III ступенів №8. У дитинстві займався китайським боксом — спорт виховував у ньому витривалість, силу духу та рішучість. Він любив рух, природу, пригоди й завжди знаходив час для риболовлі чи активного відпочинку.

Після школи продовжив навчання у місті Кременчук Полтавської області, обравши фах майстра ресторанного обслуговування. У ньому поєднувалися уважність до деталей, охайність і прагнення до досконалості — риси, що згодом проявилися і в його військовій службі.

Служба і військовий шлях

Після отримання диплома Максим пішов на строкову службу, а згодом вирішив залишитися у війську — підписав контракт. Проходив службу в місті Мукачево.
Був учасником бойових дій у зоні АТО/ООС, де проявив себе мужнім, витривалим і дисциплінованим бійцем. За участь у бойових діях нагороджений відзнакою «Ветеран війни».

З початком повномасштабного вторгнення Максим без вагань став на захист рідної землі. Служив оператором протитанкового відділення протитанкового взводу вогневої підтримки гірсько-штурмового батальйону. Його бойові товариші згадують: він завжди йшов першим, не боявся ризикувати, допомагав іншим і вмів підтримати навіть у найважчі хвилини.

Героїзм і останній бій

6 березня 2022 року поблизу населеного пункту Щербаки Запорізької області, виконуючи завдання з мінування дороги разом із командиром і побратимами, Максим потрапив під ворожий обстріл.
Ціною власного життя вони стримали наступ ворога, не дозволивши противнику просунутися далі. Їхній вчинок — приклад справжньої відваги і самопожертви.

За проявлену мужність і вірність присязі Максим був посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (03.11.2023 року).

Пам’ять і любов

У Максима залишилися батьки, брат і племінниця, яку він безмежно любив. Вона була його гордістю і натхненням.
Максим був дуже добрим, життєрадісним, завжди з усмішкою, завжди з теплом до рідних. Глибоко шанував батьків, допомагав їм у всьому, умів підтримати словом і ділом.

Любив конструювати, ремонтувати, створювати щось своїми руками. З дитинства писав вірші — у словах відчувалась його душа, щирість і мрійливість.
Коли почав служити за контрактом, повністю поринув у військову справу: вона стала його покликанням. Мріяв розвиватися, поїхати за кордон для підвищення кваліфікації, отримати звання, стати інструктором і передавати знання іншим.


Його життя було коротким, але сповненим сенсу, любові, відданості та честі.
Максим Деркач — це ім’я, яке назавжди залишиться серед тих, хто тримав небо над Україною.