Меморіал

Олексій народився 5 березня 1924 року в мальовничому селі Підгір’я на Миколаївщині. Він виростав у великій родині, де панували тепло, праця і взаємопідтримка. Батько Гарус Єпіфан Константинович взяв шлюб з Митко (Чорною в дівоцтві) Наталею Пантелеївною, яка вже мала трьох дітей Ганну, Марусю, Григорія . Наталя Пантелеївна була заможна та шанована людина в селі. Мала багато землі та велике господарство. Дуже багато працювала і вкладала всю душу в свою справу. В шлюбі у них народилось троє спільних дітей: Анастасія, Олексій та Василь. Старші брат та сестри завжди були поруч, а з молодшим братом Василем його пов’язувала особлива братерська дружба.

Після закінчення сільської школи він пішов працювати в колгосп. Його юність обпалила війна. Під час окупації села німці намагались вивезти хлопця до Німеччини. Але він виявив кмітливість і мужність — зміг втекти й повернутись додому.

Коли село звільнили, йому щойно виповнилось 18. Він пішов на фронт — до лав Першого Українського фронту, служив у піхоті, бачив справжнє пекло війни. Брав участь у жорстокій битві за Сандомирський плацдарм, був поранений. Але не зламався. Після одужання його перевели на Другий Український фронт — там він воював кулеметником.

Після Перемоги ще два роки служив у комендатурі польського міста Лігніца. Лише у 1947 році він повернувся в рідне Підгір’я, змужнілий, загартований, з великим бажанням жити мирним життям.

У колгоспі він працював водієм і трактористом — техніка була йому підвладна, а земля відповідала на його працю врожаями. У 1952 році він створив сім’ю з Олександрою Путіліною — разом вони побудували дім, посадили сад, і в 1962 році на світ з’явився їхній син Василь.

У 1984 році родина переїхала в село Мічуріне, де Олексій і прожив решту свого життя — у затишку, порядку, в оточенні рідних і близьких людей.

Його життя було спокійним, але сповненим глибокого змісту. Він був людиною слова, сумлінної праці, тиші і сили. У грудні 1995 року його не стало — серце, стомлене важкою працею і пережитим, зупинилося в рідній хаті, на рідній землі.

Так його і пам’ятають — добрим, стриманим, справжнім.