Меморіал

Вадим Афінець народився 11 квітня 1989 року в місті Києві.
Виріс у родині, де цінували чесність, доброту й справедливість — риси, які стали основою його характеру. З ранніх років був відкритим, життєрадісним, уважним до людей, завжди готовим прийти на допомогу.

Навчався у Ліцеї № 88 м. Києва, де виявляв наполегливість і відповідальність у всьому, за що брався. У 2015 році закінчив Київський професійний будівельний коледж. Колеги й друзі згадують його як людину, яка завжди тримала слово й робила все «по совісті».

Вадим любив природу, мандрівки в гори, подорожі, мріяв колись побачити Гавайські острови. Цікавився світом, прагнув розвиватися й завжди знаходив у простих речах глибокий сенс.

Військова служба

У 2016 році Вадим вступив до лав Збройних сил України на контрактній основі. Брав участь в антитерористичній операції у Донецькій області, де проявив себе як сміливий, врівноважений і відповідальний воїн.

З перших днів повномасштабного вторгнення, 24 лютого 2022 року, став на захист Вітчизни у групі ТРО. У найтяжчі години для країни він не шукав безпечного місця — навпаки, був там, де потрібні сила, холодний розум і відвага. Того ж року отримав посаду оператора ЗРК «Стугна», згодом — у 2023-му — опанував спеціальність оператора безпілотних літальних апаратів у зведеній групі «Адам».

У 2024 році Вадим був переведений до легендарного підрозділу «Птахи Мадяра», де став командиром 2-го взводу безпілотних авіаційних систем, мав посаду зовнішнього пілота. Разом із побратимами виконував бойові завдання на найскладніших ділянках фронту — захищав Покровськ Донецької області, Кремінну Луганської області та прикордоння Сумщини.

Побратими згадують, що він завжди залишався спокійним і зібраним навіть у найгарячіші моменти. Його позивний «Афоня» вимовляли з повагою — як ім’я людини, яка ніколи не підвела, не сховалася, не зрадила.

Героїчна загибель

1 квітня 2025 року, під час виконання бойового чергування в районі села Петрушки Сумської області, група, у складі якої був Вадим, потрапила під масований обстріл авіаційними керованими бомбами (КАБами). Один із снарядів влучив безпосередньо у позицію, де перебував Вадим.
Він загинув, залишившись на бойовому посту до останньої миті.

4 квітня 2025 року Київ проводжав свого Героя на Байковому кладовищі, а похований Вадим Афінець у Державному історико-меморіальному Лук’янівському заповіднику, на Алеї Слави, місце № 3.

Нагороди

За незламність, мужність і самопожертву Вадим став повним кавалером орденів «За мужність» (III, II, I ступенів).
Також нагороджений «Хрестом Доблесті» та відзнакою «Золотий Птах Мадяра» — символом честі, професійності та незламного духу воїнів неба.

Людина, якою пишається родина

Поза фронтом Вадим був найтеплішою людиною — люблячим чоловіком і батьком двох синів. У родині він був серцем, опорою, тим, хто наповнював дім спокоєм, сміхом і впевненістю.

Його дружина згадує:

“Він був дуже люблячим батьком і дуже крутим чоловіком. Він багато вклав у своїх дітей і давав велику підтримку. Завжди був сильний і справедливий, добрий і чесний. Ніколи не трусив і завжди робив усе по совісті. Багато разів рятував життя і ніколи не жалів свого. Він був найкращою людиною, яка подарувала найдорогоцінніші спогади і двох найкоханіших хлопців.”

Ці слова — мов сповідь любові, вдячності й гордості, яку не зітре час.

Пам’ять

Вадим Петрович Афінець — воїн честі, батько, чоловік, друг і людина, яка жила по совісті.
Він залишив по собі приклад непохитної відваги, щирості, людяності й любові до Батьківщини.
Його ім’я вписане в історію України, а пам’ять про нього житиме в серцях родини, побратимів і всіх, хто знав, любив і шанував його.

Світла, вічна пам’ять Герою України — Вадиму Афінцю, “Афоні”.