Меморіал

Олег Удодик народився 17 листопада 1970 року. Навчався у Рівненському ліцеї №13. Після школи закінчив професійно-технічне училище №10, а згодом здобув освіту у Національному університеті водного господарства та природокористування за спеціальністю «Менеджмент».

З 1987 по 1992 рік займався парашутним спортом у Рівненському авіаційно-спортивному клубі «ТСО» у Вороневі. Виконав 1556 стрибків із парашутом.

У 1989–1991 роках проходив строкову військову службу у десантно-штурмових військах Прибалтійського військового округу в Ризі. Був у складі восьми найкращих парашутистів-десантників округу.

Після служби у 1992 році працював електриком на підприємстві «Азот». Із 1993 року — на підприємстві ТОВ ВТП «Агропереробка», де пройшов шлях від електрика та менеджера до начальника зміни.

Попри велику любов до життя, доля завдала Олегу болючого удару — він пережив загибель своєї доньки, якій було всього 15. Це горе залишило глибоку рану, але не зламало його: навпаки, зміцнило в рішенні жити гідно й служити там, де він був потрібен найбільше. Втрата загартувала його дух і додала внутрішньої сили у подальшому захисті України.

У 2016–2017 роках проходив військову службу за контрактом у зоні проведення АТО на території Донецької та Луганської областей.

У квітні 2022 року пішов добровольцем до лав Збройних сил України. Попри те, що спершу через вік його не хотіли брати на службу, він наполіг на мобілізації. У 2023 році отримав поранення на Запорізькому напрямку. Після лікування повернувся до служби та воював на Курському напрямку.

Упродовж восьми місяців рідні чекали й вірили, адже Олег вважався зниклим безвісти. Завдяки вірі та зусиллям сестер в серпні 2025 року вдалося повернути тіло Героя додому, щоб гідно попрощатися та впокоїти його на останній спочинок у рідній землі.

Побратими розповідають, що Олег був дуже досвідченим, чуйним, завжди допомагав і підказував, бо мав великий бойовий досвід. Він був щирим, завжди намагався захистити і підтримати своїх побратимів. Його загибель — це величезна втрата і для них, і для родини.

Його шлях обірвався 6 грудня 2024 року на Курському напрямку — там, де Олег стояв до останнього подиху, виконуючи свій обов’язок так само непохитно, як робив усе у своєму житті. Він пішов у бій, знаючи ризики, але не відступив, бо вмів тримати лінію, коли цього найбільше потребувала Україна. Він загинув як Воїн — прямий, сильний, досвідчений, той, на кого могли покластися інші. Його відвага і незламність назавжди закарбувалися в пам’яті побратимів і рідних.

Вічна пам’ять, Слава нашому Герою Захиснику…