Меморіал

Папіш Іван Іванович народився 26.10.1982 року у с. Свобода Берегівського району Закарпатської області. Де виріс і закінчив школу.
Завжди цінував чесність, доброту й справедливість- риси, які стали основою його характеру. У мирний час пробував себе у різних професіях, цікавився історією. Завжди був відкритим, життєрадісним, уважним до людей, завжди готовим прийти на допомогу.
Військова служба.

З початком війни добровільно став на захист територіальної цілісності України. З 31 березня 2015 року по 12 квітня 2016 року перебував у Державній прикордонній службі України. Завжди говорив: "А хто, як не ми!". Брав участь в антитерористичній операції на території Луганської області. Був нагороджений Грамотою, посвідченням учасника бойових дій, отримав нагрудний знак "Ветеран війни". Через рік служби був демобілізований у запас ЗСУ.

В період з 2016 року по 2022 рік працював, з початком повномасштабного вторгнення без вагань повернувся із-за кордону і призвався на військову службу, проголошуючи : "Це мій обов'язок захищати нашу рідну землю - неньку Україну". І так відповідно до наказу від 05 квітня 2022 року призваний на військову службу до Берегівського РТЦК та СП. В період з 11.05.2022 року по 26.12.2022 року тимчасово виконував обов'язки стрільця-помічника гранатометника мотопіхотного відділення мотопіхотного взводу 1 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону в 24-ій окремій механізованій бригаді (України) імені Короля Данила (А 0998). З побратимами на передовій стримували збройні агресії РФ у Луганській обл. (н.п Попасне), Донецькій обл. (Краматорськ, Бахмут, Часів Яр), Запорізькій і Миколаївській областях. Він був надійним плечем для побратимів, неодноразово проявляв себе як справжній друг, рятуючи і підтримуючи їх. За це був відзначений почесним грудним знаком Головнокомандувача ЗСУ "За взірцевість у військовій службі".

З 13 січня 2023 року перебував на військовій службі у 33-ій окремій механізованій бригаді (України) (А 4447). За взірцеву службу отримав звання Молодшого сержанта, і виконував обов'язки командира автомобільного відділення взводу батальйону матеріально-технічного забезпечення. Тримали стрій на території Донецької обл. (Курахів, Покровськ). Чоловік всіма силами забезпечував побратимів всім необхідним, його слова: "Все найкраще хлопцям на нуль, повір: я знаю, що їм потрібно!". При виконані своїх військових обов'язків завжди виявляв мужність, стійкість, відвагу, героїзм, був людиною слова, добра. Іван був вірним сином України, за що був неодноразово нагороджений подяками та грамотами.

Героїчна загибель.

Папіш Іван Іванович загинув 30.07.2024 року в районі н.п Побєда, Покровського району Донецької обл. внаслідок ворожого мінометного обстрілу, відважно виконуючи свій обов'язок громадянина України до останнього подиху. Останній удар його серця був за нашу Україну, український народ, його історію та культуру, за майбутнє своєї та інших сімей, за мирне небо і за справедливість.
Івана було нагороджено орденом «ПОЛЕГЛОГО ВОЇНА» і орденом «ЗА МУЖНІСТЬ» ІІІ ступеня (посмертно).


Мій чоловік - справжній воїн, патріот, зразок незламності та міцності духу, він був веселою, добродушною, світлою і щирою людиною, завжди допомагав всім, хто цього потребував. Завжди був сильний і справедливий, добрий і чесний. Він був найкращим чоловіком, який подарував найдорогоцінніші спогади і двох найкоханіших дітей.

Я пишаюся своїм чоловіком, донька з сином - їхнім батьком, батьки - їх сином, а сестра - своїм братом за його мужність і силу духу.
Пам’ять

Іван Іванович Папіш-воїн честі, батько, чоловік, друг і людина, яка жила по совісті. Він залишив по собі приклад непохитної відваги, щирості, людяності й любові до Батьківщини.

Його ім’я вписане в історію України, який все віддав, за вільну Україну та мир, віддав найцінніше - своє життя. Справжній герой, який говорив: "Якщо я загину за Україну, мені буде за честь лежати під синьо-жовтим прапором!". Пам’ять про нього житиме в серцях родини, побратимів і всіх, хто знав, любив і шанував його.