Меморіал

Микола прийшов у світ 19 грудня 1998 року, у тихому поліському селі Поліське Березнівського району. Юнак, який зростав спокійним, світлим, добрим — з тим теплом у погляді, яке не можна вигасти, бо воно від душі. Веселий, працьовитий, розумний — такий він був від малого.

З 2005 до 2016 року навчався у Поліській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів. Там його пам’ятають як здібного, активного, справжнього друга, який умів підтримати, відгукнутися, прийти на допомогу. Любив спорт — волейбол і футбол, де завжди грав серцем, так само щиро, як жив.

Після школи Микола здобував професію у Рівненському вищому професійному училищі №1, де у 2018 році отримав фах опоряджувальника будівельного. Він умів працювати руками, будувати, творити, і саме праця давала йому відчуття впевненості та спокою.

У мирному житті Микола був тією людиною, яка приносила радість у дім. Єдиний син, люблячий, турботливий, той, хто ніколи не залишав батьків наодинці з труднощами. Він будував плани, мріяв, жив широко… хотів устигнути так багато. Та війна забрала в нього ці можливості — і забрала його самого.

Коли росія прийшла в Україну повномасштабною бідою, Микола навіть не сумнівався: повернувся з-за кордону, залишив роботу і 18 травня 2022 року став у стрій, щоб захистити свій дім, свою землю, своїх близьких. Пройшов навчання, бойову підготовку, і своєю відвагою та професійністю довів, що здатний на більше. У вересні 2023 року його прийняли до бригади спеціального призначення «Азов».

У підрозділі його цінували й шанували. Він був тим, хто не лякався бою, хто йшов уперед впевнено, з розумінням, що за ним — Україна. Для побратимів був прикладом, опорою, стимулом не боятися, триматися, вистояти. «Має бути там зі своїми» — так відповідав він рідним, коли ті благали його бодай раз залишитися вдома під час коротких відпусток.

19 липня 2024 року, виконуючи бойове завдання на Донеччині, Микола отримав тяжке поранення внаслідок ворожого мінометного обстрілу. За його життя боролися лікарі у Дніпропетровській обласній клінічній лікарні імені І.І. Мечникова… але 26 липня 2024 року серце воїна зупинилося.

Йому назавжди буде 25.

Микола — навідник групи спеціального призначення взводу розвідки 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України. Нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Для рідних він завжди залишиться тим світлим хлопцем, який умів любити, вірити, сміятися, мріяти. Для побратимів — воїном, що йшов у бій попереду. Для України — сином, який віддав найдорожче, що мав.

Вічна пам’ять і слава Герою України.