Меморіал

Олександра народилася 18 квітня 1932 року в селищі Даіров, що в Семіпалатинській області Казахстану. У родині вона була наймолодшою з трьох сестер — старші Наталія та Віра вже тоді ніжно опікувались маленькою Шурою.

Дитинство її припало на суворі роки. Батько, Іван Михайлович, пішов на фронт і загинув під Ленінградом, залишивши дружину Єфросинію Гаврилівну з трьома дітьми. Після війни, шукаючи кращої долі, мати з доньками переїхала до Донбасу — в Донецьк. Їх прийняла родина переселенців, яких Фрося прихистила під час окупації.

Єфросинія працювала на заводі, підтримуючи родину як могла. Згодом життя розвело сестер по різних куточках України. Наталія вийшла заміж, і разом з чоловіком переїхала до села Чаусове-1 на Миколаївщині, де він отримав посаду парторга. Віра також знайшла свою долю, переїхавши до Дніпродзержинська. А Шура залишилася з матір’ю — вони переїхали до Наталії в село, де почали нову сторінку свого життя.

Юна Олександра працювала в колгоспі, не шкодуючи сил. У 1952 році вона взяла шлюб з Гарусом Олексієм Епіфановичем. Разом вони оселилися в селі Підгір’я й почали будувати своє гніздечко. Через десять років у них народився син — Василь, єдина дитина, велика радість у житті. Шура працювала у радгоспі в селі Мічуріне, а згодом родина остаточно переїхала туди.

У 1995 році її спіткало велике горе — після важкої хвороби серця помер Олексій. Та поруч уже були онучки — Анна та Олександра, які зігрівали її серце новою ніжністю й сенсом життя.

З 1996 року Шура взимку жила з родиною сина у Києві, а влітку поверталася до свого дому — рідної хати, повної спогадів, яблунь і вишитих нею рушників. У 2008 році, після інсульту, вона вже не могла жити одна й остаточно переїхала до сина.

1 серпня 2015 року Олександра відійшла у засвіти в лікарні, залишивши після себе глибокий слід — не лише в серцях рідних, а й у душах усіх, хто її знав. Її поважали за доброту, працелюбність і майстерність. Вона була справжньою берегинею — шила, в’язала, вишивала картини, в яких жила її душа. У домі завжди було затишно, тепло і пахло пиріжками. Такою її пам’ятають — сильною, світлою, невтомною.