Сергій Михайлович
Сергій Лазарук народився 13 серпня 1982 року та проживав у селі Молодятин Коломийського району Івано-Франківської області. Тут був його дім, його коріння, його родина.
Сергій добровільно став на захист України. Він служив солдатом, стрільцем 2 кулеметного відділення кулеметного взводу 1 стрілецького батальйону військової частини А4267 у складі 10-ї гірсько-штурмової бригади. Він пішов захищати рідну землю — маму, дружину, дітей, родину і нас усіх, щоб ми тут були єдині та не відчули жахіть війни. Його вибір був вибором серця, відповідальності й любові.
07 квітня 2024 року, в ході ведення бойових дій з військовими формуваннями російської федерації, під час штурмових дій противника, виконуючи бойове завдання та захищаючи волю і незалежність України, поблизу населеного пункту Миколаївка Бахмутського району Донецької області, Сергій Лазарук отримав поранення, несумісні з життям, і загинув.
Сергій був турботливим батьком, люблячим сином і братом, вірним другом та побратимом. Добрий і чуйний, він саме таким назавжди залишиться у пам’яті близьких і рідних.
У Сергія залишилися дві доньки.
Старша донька — Віта, вісімнадцятирічна. Коли вона дізналася про смерть тата, була на п’ятому місяці вагітності. Сергій знав, що народиться дівчинка. Він був першим, хто дізнався про свою онучку, і першим, хто підтримував доньку в усьому. Він мріяв бавити маленьку Аделінку, тримати її на руках, бачити, як вона росте, але так і не встиг дочекатися цієї зустрічі.
Молодша донька — Каріна, якій було всього 13 років. Вона рано втратила тата. Вона дуже його любила, найбільше чекала і вірила в нього. Уся родина чекала Сергія додому. Він хотів приїхати до них, але не встиг.
Сергій похований у селі Молодятин — у тому самому селі, де жив, яке любив і яке назавжди залишило його у своїй пам’яті.
Слова доньок: «Вже тебе немає… А серце вкотре плаче, вже без сліз. Здається, час не лікує, а рана ніколи не загоїться. Ти пішов, залишивши нас у цьому світі, і поміж нами стала смерть страшна стіною. Як мало ми ділилися думками, як мало розмов у нас було… Ми досі не можемо повірити, нам так не вистачає твоїх порад та турботи. Дякуємо тобі за все, наш дорогий. Царство Небесне тобі, тату, спочивай з миром».
Вічна і світла пам’ять Герою.
Герої не вмирають.