Петришин
Тарас Богданович
Тарас Богданович
Дата народження
10.05.1992
с. Росільна (Івано-Франківська обл.)
Дата смерті
26.10.2023
поблизу с. Вербове (Запорізька обл.)
Місце упокою:
Івано-Франківська, с. Росільна
Його серце билося за Україну до останнього подиху
Тарас Богданович Петришин народився 10 травня 1992 року та проживав у селі Росільна Івано-Франківського району Івано-Франківської області. Він був людиною з надзвичайно щирим серцем і золотими руками. Добрий, працьовитий і щирий, Тарас ніколи не залишався осторонь чужої біди — допомагав усім, хто цього потребував, підтримував і словом, і ділом, не шкодуючи ні часу, ні сил.Він був люблячим сином, який завжди переживав за свою маму і намагався оберігати її від хвилювань. Особливу турботу проявляв до сестрички, а зі своїм братом Володимиром мав особливий, нерозривний зв’язок — вони були як одне ціле. Разом росли, разом підтримували один одного, разом стали на захист рідної землі.
Тарас був справжнім господарем і майстром на всі руки. Він власноруч збудував свій будинок, вклавши у нього свою працю, силу і душу. Лише батько і брат допомагали йому, але основну роботу він виконав сам. Це був його дім, його мрія, його майбутнє, у яке він вірив і яке створював власними руками.
З початком повномасштабної війни Тарас став на захист України. Він служив старшим оператором РЕБ та мав військове звання молодшого сержанта. Разом із братом Володимиром вони безпосередньо обороняли Бахмут — місто, яке стало символом незламності українських воїнів. У тих важких боях вони дивом залишилися живими, вистоявши там, де було найважче.
Після Бахмуту Тарас був направлений на Запорізький напрямок. За словами командира, він проявив виняткову мужність і професіоналізм — зумів посадити дуже багато ворожих дронів, рятуючи життя побратимів. Його рішучість, сміливість і відданість справі зробили його небезпечним для ворога. Саме тому його позицію було накрито щільним вогнем із танка та мінометів.
Тарас завжди йшов першим. Він не боявся небезпеки і твердо вірив у свій обов’язок. Його слова стали пророчими і назавжди залишаться в пам’яті рідних:
«Якщо ми їх не втримуємо там — вони прийдуть сюди».
Навіть перебуваючи на війні, він найбільше хвилювався за свою маму, оберігав її серце і не хотів, щоб вона знала зайве і хвилювалася.
26 жовтня 2023 року, поблизу села Вербове Запорізької області, Тарас Богданович Петришин героїчно загинув, виконуючи свій військовий обов’язок і захищаючи Україну від російського агресора.
Відтоді не минає жодного дня, щоб рідні не прийшли до нього на могилу. Біль втрати не стихає. Для матері він назавжди залишиться її сином, її опорою, її гордістю і її безмежною любов’ю. Серце не може прийняти цієї втрати, але пам’ять про нього живе щодня — у молитвах, у спогадах, у кожному подиху.
Він віддав своє життя за Україну, за мир і за майбутнє рідної землі.
Його серце билось до останнього подиху — за рідних, за свою домівку, за свою Батьківщину.
Вічна пам’ять і слава Герою України — Петришину Тарасу Богдановичу.