Меморіал

Позивний «Прапор»

Йому назавжди 25...

Владислав народився 1 жовтня 1998 року в сім’ї Андрія та Оксани Пшеничних у селі Осташки Чорноострівської територіальної громади. У родині він був єдиним сином, мав сестру Даріну.

Веселим, щасливим хлопчиком відвідував місцевий дитячий садочок. У 2006 році став першокласником Осташковецької школи. Саме тут промайнуло його безтурботне дитинство.

У пам’яті однокласників, колективу школи та друзів він назавжди залишиться світлим, щирим, добродушним юнаком, завжди готовим першим прийти на допомогу. Завжди усміхнений, енергійний, завжди на позитиві.

У 2014 році, успішно закінчивши навчання у школі, Владислав вступив до Кам’янець-Подільського ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою.

У 2016 році став студентом вищого професійного училища Львівського державного університету безпеки життєдіяльності Державної служби з надзвичайних ситуацій України.

У 2021 році отримав диплом про вищу освіту з галузі знань «Цивільна безпека» за спеціальністю «Пожежна безпека» у Львівському державному університеті безпеки життєдіяльності.

Працював у Державній службі з надзвичайних ситуацій України.

8 листопада 2021 року був призваний на строкову службу до лав Збройних Сил України у 184 навчальний центр міста Яворів, що на Львівщині.

Коли розпочалася повномасштабна війна, його батько вже воював на передовій. На той момент Владислав перебував у Старичах Львівської області.

Мати намагалася стримати його, просила не підписувати контракт, але він говорив:

«Мама, я не можу, тато там, а я тут, мені не всидиться».

Розмовляючи з батьком, підтримував його словами:

«Тато, ну, мочи їх там, мочи…»

Він не міг залишитися осторонь. І мати не змогла його втримати.

На початку 2024 року Пшеничний Владислав добровільно підписав контракт і став на захист Батьківщини.

Він був людиною, для якої на першому місці були інші. По першому телефонному дзвінку приходив на допомогу, виручав, підтримував. Був дуже щирим, добрим хлопцем. Завжди був там, де розумів, що його допомога незамінна і що він має бути саме там.

Любив життя. Любив людей — можливо, навіть більше, ніж себе. Він міг би бути чудовим дядьком для своїх двох племінників. Мріяв навчити їх рибалити.

Дуже любив тварин.

Його кіт «Лям» досі сумує за ним.

Свій позивний «Прапор» отримав невипадково. Під час служби він мав звання прапорщика — у побуті казали «прапор». Саме це стало основою його позивного.

18 червня 2024 року біля села Терни Лиманської громади Краматорського району Донецької області ворожа куля обірвала його молоде, сповнене мрій, надій та планів на майбутнє життя.

Він був чудовим сином і братом, улюбленим онуком, надійним і вірним другом та коханим.

25 червня 2024 року село Осташки з болем у серці прощалося зі своїм Героєм — Владиславом Пшеничним.

Плаче небо дощем… Проливним… Так нестерпно ридає…

Мов спинити той щем… утопити весь біль наш бажає…

Як болить… Як пече… Виривається в небо ридання…

Обійма за плече… Й тихе чується з неба зітхання…

Не спинити той біль… Ти поліг… ти пішов за тумани…

Жаль лиш… туга в душі… і слова: «Я прощаюся з вами…»

Війна — страшна, бо залишає після себе не лише зруйновані і спалені міста та села. Вона приносить із собою багато горя та страждань, завжди бере у людства найбільшу ціну — ціну людського життя. Щомиті в небеса злітають молитви, омиті материнськими сльозами.

Найкращі з кращих падають від куль,

Грудьми своїми землю прикривають.

Сумним набатом в селах і містах

Звучать слова: «Герої не вмирають!»

На честь Владислава у рідному селі названа вулиця — вулиця Владислава Пшеничного.

У його пам’ять збудовано дзвіницю. І коли її будували, мама відчула, що кожен передзвін назавжди звучатиме в її серці голосом сина, який залишився навіки.

На школі, де навчався Владислав, встановлено меморіальну дошку на його честь.

Пам’ять про Влада житиме.

Йому назавжди 25.

Він не зміг залишитися осторонь, коли його Батьківщина жила у вогні війни.

Його серце повело його туди, де він був потрібен найбільше.

Його ім’я залишиться у пам’яті громади.

Його світло — у серцях рідних.

Його вибір — у нашій вдячності.

Син. Брат. Захисник.

Світла пам’ять Владиславу Пшеничному.