Меморіал

     Народився 19 червня 1985 р. в Республіці Білорусь, в с. Бобровичі, Калінковицького р-ну, Гомельської обл, в люблячій родині. Зростав та виховувався разом зі старшою сестрою. Після народження сина, сім'я повернулася з Білорусі в рідну Україну, де проживала в м. Бровари, Київської обл. Батько був військовим, але після звільнення зі служби у 1988 р. вирушив з родиною на заробітки в селище Бам, Сковородинського р-ну, Амурської обл. РФ. Ігорю тоді було 3 роки. Там і минуло його дитинство.

    В дитинстві був сором'язливим, але щирим і відкритим хлопчиком, його вчили любити рідну землю, поважати старших і завжди тримати слово. Дуже любив тварин і природу. Цінував дружбу, завжди приходив на допомогу тим, хто цього потребував.

    У 1991 р. пішов до середньої загальноосвітньої школи в селищі Бам, Амурської обл. РФ. Там закінчив молодшу школу.

    В 1995 р. сім'я повернулася вже назавджди в Україну, в м.Бровари Київської обл. Там Ігор пішов до 5 класу в Броварську загальноосвітню школу І-ІІІ ступенів #7.

    В 2000 р. після закінчення 9 класу, вступив до Броварського вищого професійно-технічного училища #4, де в 2003 р. здобув фах електрозварника ручного зварювання та зварювання на автоматичних і напівавтоматичних машинах.

    До служби Ігор був приватним підприємцем, мав власний автопарк. В 2007 р. започаткував свою власну справу з перевезення хлібо-булочних виробів, займався нею все своє життя. Був не лише керівником, ще працював водієм та автомеханіком в себе на фірмі. Чудово розбирався в автомобілях, брався за ремонт будь якої складності. Не уявляв життя без керма. У 2022 році відкрив свою міні-пекарню, де власноруч випікав здобу для продажу. Мав кілька продуктових магазинів.

    Був хорошим керівником і наставником, ніколи не ображав людей, які в нього працювали. Для багатьох своїх підлеглих, став просто хорошим другом і товаришем. Відданий своїй справі, надійний, відповідальний, завзятий, працьовитий і цілеспрямований, - таким згадують Ігоря його колеги по бізнесу.

    Зі своєю майбутньою дружиною Ольгою, Ігор познайомився в 2007 році, а в 2009 році - вони створили сім'ю. Вони не просто одружилися, вони жили один одним. Для нього вона була не просто дружиною — а частиною його самого. Свою сім’ю він називав своїм найбільшим скарбом і робив усе, щоб вона була щасливою та захищеною.

    Разом з дружиною пройшли довгий шлях до омріяного батьківства. Завжди був люблячим чоловіком та батьком для своїх донечок Єлизавети і Вікторії. Дуже поважав сімейні традиції та цінності і хотів навчити цьому своїх дітей і дати їм все найкраще. Він мріяв про спокійне, мирне життя у власному домі, про велику, люблячу родину та сімейні подорожі.

    Ігор був дуже відповідальною людиною і все завжди виконував на відмінно. Порядність та чесність іноді грали з ним злі жарти, але він не вмів інакше. Ненавидів брехню і сам не вмів брехати та підставляти людей, які йому довіряли.

    Добрий, чуйний, чесний, завжди готовий прийти на допомогу. Веселий, енергійний, жартівливий, завжди усміхнений, запальний, компанійський, щедрий. Працьовитий, впевнений в собі, рішучий та цілеспрямований.

    Завжди мав здібність та бажання до будь якої справи, був дуже завзятим, все міг зробити власноруч. Кожна справа, за яку б не брався, "горіла" у нього в руках. Ігор міг опанувати зовсім різні сфери діяльності. Вдома був майстром "на всі руки", займався всім - від будівництва до виробництва меблів. Мріяв побудувати дім для сім'ї.

    Вмів смачно готувати, був дуже гостинним, в його домі завжди було шумно, гамірно та весело, але водночас по-сімейному затишно та спокійно.

    Дуже любив тварин. Без господаря залишилася улюблениця сім'ї - собака породи хаскі "Моніка".

    Любив подорожі та відпочинок на природі, особливо біля моря. Мріяв побувати в горах.

Ігор строкову службу не проходив. Мав обмежену придатність до військової служби за станом здоров'я.

    На захист Батьківщини став 3 липня 2025 року. Пройшов курс базової військової підготовки в Чернігівському 242 навчально тренувальному центрі сухопутних військ в смт Гончарівське.

Службу продовжив в Оперативному Командуванні сухопутних військ "Північ", у військовій частині А3321,

1 батальйон, 3 рота, 1 взвод.

    Обіймав посаду заступника командира взводу.

    Побратими згадують Ігоря як надійного, мужнього, спокійного воїна, який ніколи не панікував і завжди підтримував інших. Він умів підбадьорити, знаходив слова підтримки навіть у найтяжчі моменти. Навчав всьому, що вмів сам, пояснював, допомагав, підтримував. Дуже відповідально ніс військову службу та виконував всі військові обов'язки.

    Часто ділився з побратимами спогадами про дружину, донечок, показував сімейні фото та відео. Кажуть, що ніколи не забудуть виразу його обличчя, коли він починав розповідати про своїх принцес...і ніби весь світ завмирав навколо!

    Загинув 24 вересня 2025 р. в смт Гончарівське, Чернігівської обл від ракетного удару по навчально-тренувальному полігону.

    У Ігоря залишилися батьки, сестра, дружина Ольга, двоє донечок-двійняток Єлизавета і Вікторія.

    Народження діток Ігор з дружиною чекали більше 10 років, але він так і не встиг насолодитися омріяним батьківством. Тато загинув, коли дітям було лише 1,5 роки.

    Він віддав своє життя за свободу, за майбутнє своїх дітей і всіх нас!

    Мій коханий, моє Сонце - людина, яких зараз мало. Він був справжній. Так, як він вмів любити — зараз мало хто любить. Він дуже любив мене, своїх донечок, нашу сім'ю.

   Я вдячна долі за ці 18 років сімейного життя, які ми прожили. Я вдячна йому за постійну підтримку, беззаперечну любов і що ніколи не відпускав моєї руки. Він для мене був усім — і коханим, і найкращим другом, і опорою, і голосом, який знав усі відповіді, і тим, кому завжди хотілося подзвонити першому, що б не трапилося...

    Він вмів щиро радіти життю, дрібницям, які багато хто не помічає. Він вмів просто жити. Пам’ятаю, скільки разів він влаштовував для нас цікаві сюрпризи, прогулянки, свята — і всюди з нами. Він навчив нас багато чому, в першу чергу — любити і цінувати час, нічого не відкладати на потім. А ще - завжди впевнено рухатись вперед. Він завжди казав: "Мрії здійснюються, якщо за них боротися!".

   Прожиті роки з ним — це безцінні роки, які залишаться в нашій пам’яті і в наших дітях до кінця життя. Він був, без перебільшення, НАЙКРАЩИМ!

    Кохання не має меж, воно сильніше за смерть! Він прожовжує жити в моєму серці і пам'яті. А головним продовженням його життя - є наші діти! Я зроблю все, щоб вони знали, поважали, пишалися і все життя несли пам'ять про Тата-Героя в своїх серцях.

Війна прийшла неждано і жорстоко,

Не залишивши спокою й тепла.

І серед тих, кому зламала долі,

Була і наша з Ігорем сім’я.

Вона забрала в мене чоловіка

І тата в наших донечок малих.

І разом з ним пішло усе, що гріло

Наш тихий світ у радощах простих.

Не можу, Ігоре, без тебе досі,

Болить душа й болітиме завжди.

Без тебе навіть дім уже не гріє,

І стали важчими усі мої шляхи.

Сім’я ж була для тебе цілим світом,

У ній було усе твоє життя.

У ній були і спокій, і надія,

І найдорожчі серцю почуття.

Ти жив для нас — для дому, для родини,

Для спільних днів, для донечок малих.

І навіть там, де важко було дуже,

Ти все одно тримався ради них.

Ми стільки літ ішли з тобою разом,

Ділили все — і радість, і жалі.

Як довго ми чекали того щастя,

І як любов’ю діток берегли.

Тепер без тебе важко і нестерпно,

І кожен день несе у серце біль.

Бо ще недавно ми були щасливі,

А нині тиша стала, наче крик.

Нам так тебе не вистачає, рідний,

Твоїх обіймів, погляду, руки.

Не вистачає навіть слів звичайних,

Що рятували серце від журби.

Дівчатка наші теж тебе шукають

У снах, на фото і у небесах.

І кожна з них по-своєму сумує,

Несучи цю любов в своїх серцях.

А я вчусь жити з болем цим щоденним,

Хоч серце ще не хоче в це повірить.

Вчусь далі йти заради наших діток,

Щоб зберегти їх світ і наші мрії.

Ми пам’ятаєм. Любимо. Сумуєм.

І будемо нести тебе в душі.

Бо ти для нас не став далеким болем,

Ти назавжди залишився в сім’ї.

Автор: Надія Стрельченко (Усмішка)