Меморіал

Володимир Ліпчанський народився 17 квітня 1997 року в селі Довге Стрийського району Львівської області.

Початок свого шкільного життя він розпочав у Довжинській школі, а продовжив і завершив навчання у Моршинському школі-ліцеї. Згодом закінчив університет імені Стефаника в Івано-Франківську за спеціальністю політологія.

Оскільки Володимир був Володимирович, то домашні з любов’ю кликали його ВеВешка. У цьому теплому домашньому імені — ніжність родини, любов і близькість, якими він був огорнутий змалку.

У Володимира залишилися батьки, бабуся, кохана дівчина, два старших брати та молодша сестричка, племінники, велика родина, колеги по роботі, побратими по службі, друзі дитинства та юності, які переживають невимовний біль втрати та надіються на зустріч з ним у Вічності.

Володимир був людиною, до якої тягнулися серця. Товариський, щирий, відкритий, він любив людей, любив компанію, цінував дружбу. Дуже любив футбол і грав у Станківському ФК «Ураган».

Він був безвідмовний, завжди готовий підтримати, допомогти, підставити плече. На запитання «Що зараз тобі потрібно?» у нього була коронна відповідь: «У мене все є, мені нічого не треба».

Завжди усміхнений і життєрадісний, Володимир ніс у собі особливе світло — спокійне, щире, справжнє. Саме таким його пам’ятають рідні, друзі, побратими, усі, хто мав щастя бути поруч.

Працював Володимир на Моршинському заводі мінеральних вод.

Строкову військову службу пройшов у Івано-Франківській військовій частині на аеродромі.

У перші дні після повномасштабного вторгнення росії у 2022 році Володимир призвався в ЗСУ і був направлений у пожежний відділ Івано-Франківського військового аеродрому.

Він був старшим солдатом, воїном 114 бригади тактичної авіації, пожежним пожежного взводу військової частини А1349.

У Збройних Силах України мав позивний «Ліпа».

Від 2024 року Володимир виконував військовий обов’язок у Сумській області на кордоні з Росією.

5 червня 2025 року він загинув, виконуючи військовий обов’язок, в районі населеного пункту Іскрисківщина Білопільської міської громади Сумської області, внаслідок артилерійського обстрілу.

Його земний шлях обірвався на війні, але пам’ять про нього — світлого, щирого, мужнього — залишилася жити у серцях тих, хто його любив.

Володимира Ліпчанського, старшого солдата 114 бригади тактичної авіації, нагороджено посмертно:

- Орден за мужність ІІІ ступеня.

- Комбатантський хрест.

- Відзнака міського голови Івано-Франківська «За честь і звитягу».

- «Захисник України. Моршинська територіальна громада».

У день загибелі Володимира його друг дитинства, Павло Добровольський, сказав слова, в яких — увесь біль втрати і вся правда про те, ким був Володимир для людей:

«Слава Ісусу Христу! Прийміть щирі співчуття! Не розділити той біль, який ви всі відчуваєте! Володя – не тільки герой! Він найкращий друг та найсвітліша людина з дитинства і назавжди! На жаль, в мене не буде змоги попрощатися з ним, але памʼять про нього та спогади з ним закарбувались навічно! І всі ці спогади саме про різнобарвного, скромного і водночас веселого та безкорисливого ВеВешку! ВеВешку, з яким можна поговорити про все на світі, довірити все, що завгодно і тільки повчитися його витримці у всьому та оптимістичному настрою, незважаючи на обставини! Не тільки найкращий, а й найдостойніший друг! Володі не вистачатиме як нікого! Прошу вас попрощатися з ним і від мого імені та згадати таким, яким його описав! Нехай Господь дарує йому вічний спокій, а родині сили пережити цю втрату!»

Для рідних він був дорогим ВеВешкою, для побратимів — «Ліпою», для друзів — одним із найкращих, найдостойніших, найсвітліших людей.

Володимир Ліпчанський залишив по собі не лише пам’ять про воїна, який виконував свій обов’язок, а й пам’ять про людину великої душі — щиру, добру, усміхнену, безкорисливу. Про людину, з якою можна було говорити про все на світі. Про людину, якої не вистачатиме як нікого.

Світла пам’ять про Володимира житиме в серцях рідних, друзів, побратимів і всіх, хто знав його, любив і беріг у душі його добре ім’я.