Меморіал

Сидорчук Іван Миколайович був одним із відважних, сильних, мужніх чоловіків, який обрав для себе нелегку професію військового. Він ніс це звання з гордістю і міццю, уособлюючи в собі незламність, стійкість та неабияку силу духу.

Народився у маленькому мальовничому селі Груд Звягельського району Житомирської області 8 липня 1997 року у звичайній родині, де був оточений любов’ю, ніжністю, турботою. Мама, Тетяна Василівна Сидорчук, працює учителем початкових класів у місцевій гімназії, а тато, Микола Васильович, був лісником. Почуття відданості, сміливості, доброти, патріотизму у Івана було закладено ще з малих літ у родинному колі. Тато виховував його як «справжнього чоловіка», тому й улюбленими заняттями були рибалка і ліс.

Іван дуже любив свою родину. Особливо молодшу сестричку Дарину, яка обожнювала його. Він був добрим, чуйним, турботливим сином і братом, але завжди мав на все власну точку зору, власну думку. Зразком і прикладом для нього у всьому був батько, який ще у 2014 році добровольцем в АТО захищав свою країну, де отримав поранення та інвалідність.

З 2003 року по 2012 рік навчався Іван Миколайович у Великомолодьківській гімназії, де здобув базову загальну середню освіту, а професійну освіту здобув у 2016 році, отримавши диплом молодшого спеціаліста за спеціальністю «Землевпорядкування» в “Фаховому коледжі геодезії та землеустрою Поліського національного університету”. Згодом закінчив Поліський університет і отримав ступінь магістра за спеціальностями «Екологія» та «Лісове господарство».

Тому у майбутньому Іван Миколайович вибрав шлях військового, здобув звання молодшого лейтенанта запасу при Житомирському військовому інституті ім. С. П. Корольова. А 25 січня 2021 року на посаді командира механізованого взводу механізованої роти 30 окремо механізованої бригади імені князя Костянтина Острозького став на захист своєї Батьківщини.

07.07.2021 року Іван Миколайович зі своїми побратимами зайшли на позиції на Світлодарській Дузі, в населеному пункті Миронівське, він тоді очолював бронегрупу.

Після повномасштабного вторгнення військ російської федерації на територію України переїхали і зайняли оборону в селі Шуми, біля населеного пункту Торецьк у напрямку Горлівки. На той момент позиції, які боронив Іван Миколайович зі своїми побратимами, були надзвичайно важливими для подальших дій нашого війська. На цих позиціях проходили запеклі бої за кожен метр української землі.

Після численних втрат особового складу 22.06.2022 року вийшли на відновлення та бойове злагодження у м. Бородянка Київської області.

Через зовсім короткий термін, 27.07.2022, та вже на посаді командира взводного опорного пункту став на захист Харківщини біля населених пунктів Сулигіївка, Довгеньке. Цей період захисту та контрнаступу на Харківщині став для Івана Миколайовича дуже важким та болючим, адже саме в той момент запеклих боїв він втратив свого друга.

05.09.2022 Іван Миколайович з побратимами перемістився у населений пункт Курдюмівка Донецької області.

13.09.2022 Іван Миколайович очолював 2 штурмові групи, які проводили штурмові дії у населеному пункті Миколаївка Друга. Під час штурмових дій отримав поранення і був відправлений до шпиталю на лікування. Після короткотривалого відновлення він знову став до лав ЗСУ, повернувся до своїх «козаків» і продовжив безжально нищити ворога, вже як командир 8 роти 3 механізованого батальйону 30 ОМБР.

10.11.2022 року став на оборону села Озерянівка, 29.11.2022 очолював ротну тактичну групу біля населеного пункту Торецьк.

20.12.2022 вийшли на відновлення та бойове злагодження у Миколаївській області.

В січні 2023 Іван Миколайович з побратимами зайшли в оборону біля населеного пункту Залізнянське, Іван командував обороною даного населеного пункту. За зразкову військову службу 25 січня 2023 року отримав звання старшого лейтенанта.

20.02.2023 командував штурмовими діями у населеному пункті Парасковіївка.

З 25.02 по 27.03.2023 командував обороною села Богданівка Донецької області.

22.04.2023 проводив штурмові дії поблизу населеного пункту Васюківка Донецької області.

З 15.05.2023 по 19.05.2023 командував штурмовими діями Григорівського лісу, біля населеного пункту Григорівка.

З 30.06.2023 по 22.07.2023 командував штурмовими діями біля населеного пункту Міньківка Донецької області, цей період став надзвичайно важливим, як для Івана Миколайовича, так і для нашої держави, адже це були саме ті бої за “дорогу життя”, що вела до міста Бахмут.

08.08.2023 командував штурмовими діями біля населеного пункту Привілля Донецької області.

16 серпня 2023 року командира механізованої роти Сидорчука Івана Миколайовича не стало – він загинув, рятуючи життя поранених побратимів по трасі Е40, це саме та дорога, яка вела до міста Бахмут. Ціною власного життя він врятував більше 30 бійців. Без будь-яких вагань Іван Миколайович сів на БМП і поїхав разом з екіпажем рятувати людей, людей, які в бою отримали поранення і потребували негайної допомоги.

Іван Миколайович був відважним, рішучим, сміливим, вигадливим. Побратими згадують його як світлу, добру і дуже розумну людину, яка ніколи не залишила їх у біді. Загибель Івана принесла страшний біль втрати у серця рідних. Чорна ковдра болю і суму наповнила серце матері і батька, які пишалися своїм сином, сином – Героєм.

Бути військовослужбовцем не так уже й легко, особливо під час війни, коли потрібно брати у руки зброю і вбивати ворога. Психологічно не кожна людина готова до цього, не кожен може витримати такий шалений темп життя. Івана не лякали такі труднощі та перешкоди, він ніколи не втрачав почуття людяності, доброти. Завжди при необхідності приходив на допомогу побратимам, ризикуючи власним життям.

Будучи військовим, Іван Миколайович стверджував, що воїн – це та людина, яка може зупинити в собі страх, адже страх є у всіх, але в певний момент його треба відкинути зі свого життя.

За багаторазові прояви сміливості і мужності, за стійкість, незламність у бою Іван був нагороджений: відзнакою командувача об’єднаних сил «Козацький хрест» ІІІ ступеня, відзначений почесним нагрудним знаком Головнокомандувача Збройних Сил України «Срібний хрест», нагороджений медаллю «За хоробрість у бою».

Посмертно Іван Миколайович нагороджений Орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня, нагороджено відзнакою району «За заслуги перед Звягельським районом», є Почесним громадянином міста Звягель.

Відважний та розумний, швидкий і водночас стриманий, командир, який був “батьком”, “братом” для своїх побратимів, командир, який ставив життя людей вище будь-чого, навіть вище власного. Іван Миколайович загинув за свою державу, загинув за її незалежність та суверенітет.