Меморіал

Данилків Євген Васильович народився 06 січня 1999 року в селі Біла Тернопільського району Тернопільської області. Євген був третьою наймолодшою дитиною в сімʼї. У 9-річному віці в Євгена помер батько, і він залишився єдиним чоловіком у сімʼї, підтримкою для мами Світлани та сестер. Зростав Євген відповідальним і турботливим сином та братом, доброю душею і серцем людиною, щирим і справедливим.

З 2006 по 2014 рік навчався в КЗ «Білецька ЗОШ І-ІІ ступенів Тернопільського району Тернопільської області». За час навчання проявив себе як працьовитий, сумлінний і старанний учень, який завжди був готовий прийти на допомогу тим, хто цього потребував.

З 2014 року продовжив навчання в «Тернопільському центрі професійно-технічної освіти», де разом із здобуттям професії розвивав свої здібності та характер.

Окрім старанності в навчанні, Євген проявляв себе як здібний спортсмен, беручи участь у змаганнях як районного, так і обласного рівня. Часто привозив у рідну школу грамоти і кубки як переможець спортивних турнірів. Брав активну участь у художній самодіяльності школи.

У цей же час він розвивався як спортсмен-футболіст. У складі команди ФК «Біла» брав участь у чемпіонаті Тернопільського району з футболу та кубку з 2015 по 2020 рік, де проявив себе досить успішним і перспективним півзахисником. Євген став срібним призером Тернопільського району з футболу у 2019 році, бронзовим призером Тернопільського району з футзалу у 2019 році.

У 2020 році Євген поїхав на роботу за кордон на короткий період, проте його мрія бути військовим і захищати Батьківщину взяла верх. Незважаючи на те, що він міг іти на строкову службу, Євген обрав одразу професійну армію і 25.09.2020 року підписав контракт із 128 окремою гірсько-штурмовою Закарпатською бригадою, де отримав спеціальність «механік-водій екіпажу взводу протитанкових керованих ракет протитанкового артилерійського дивізіону військової частини А1556». Уже в квітні 2021 року потрапив у зону бойових дій на сході України поблизу населеного пункту Мангуш Донецької області.

Неймовірно пишався Євген тим, що 12 липня 2021 року в Маріуполі він разом зі своїми колегами — військовослужбовцями своєї частини — розгорнули Державний прапор України довжиною 128 метрів та встановили національний рекорд. Участь в акції взяли понад 400 військових.

У грудні 2021 року був нагороджений медаллю «Ветеран війни».

У січні 2022 року Данилків Євген за бездоганну службу був нагороджений відпусткою додому. У цей час, розуміючи, що над Україною нависає загроза вторгнення російських військ, Євген багато зустрічався з молоддю, приходив у рідну школу на зустріч із старшокласниками, де засвідчував свою активну життєву позицію — захист Батьківщини є святим обовʼязком кожного сина України. Він зауважував, що кожен чоловік повинен бути воїном, а молоді хлопці повинні виховувати в собі цілеспрямованість, рішучість, дисциплінованість і відвагу.

14 лютого 2022 року він був викликаний у свою військову частину, не завершивши відпустку. А 24 лютого 2022 року відбулося повномасштабне вторгнення ворога.

Євгенова рідна 128 окрема гірсько-штурмова Закарпатська бригада отримала для захисту рубежів України Запорізький напрямок у лютому 2022 року. Містечко Оріхів Пологівського району стало для нього на два місяці рідною домівкою. Саме його бригада зупинила наступ ворога на підступах до Оріхова і не дала можливості просунутися загарбникам углиб України.

Будучи щирим і відкритим, Євген у перервах між обстрілами налагоджував тісні контакти з місцевими мешканцями, які ставали хорошою підтримкою для наших воїнів.

28 березня 2022 року, виконуючи бойове завдання по захисту суверенітету і територіальної цілісності України, Євген Васильович Данилків загинув (підрив на фугасі).

Україна втратила мужнього воїна-захисника. Сімʼя втратила сина, онука, брата, племінника. Футбольний клуб «Біла» втратив талановитого півзахисника, а громадськість — патріота і активіста.

31 травня 2022 року Данилків Євген Васильович (посмертно) Указом Президента України №379 був нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.

28 березня 2023 року відбулося відкриття памʼятної дошки на школі, де навчався Данилків Євген.

Асоціація футболу Тернопільського району в памʼять про свого загиблого талановитого футболіста започаткувала щорічний весняний футбольний турнір. На першому етапі цього турніру переможцем стала команда, гравцем якої був Данилків Євген.

Данилків Євген був не просто воїном — він був опорою для своєї родини, гордістю для рідного села, надійним побратимом і людиною великого серця. Він рано подорослішав, узявши на себе відповідальність за маму і сестер, і проніс цю силу крізь усе своє життя. У мирні дні — щирий, світлий, життєрадісний, на полі — сильний і цілеспрямований, на війні — відданий, мужній і незламний. Він щиро вірив у Україну і довів цю віру найвищою ціною — власним життям.

Його ім’я назавжди залишиться у серцях рідних, друзів, побратимів і всіх, хто знав його або чув про нього. У кожному спогаді, у кожному футбольному матчі пам’яті, у кожному прапорі, що майорить над вільною землею — живе Євген. І поки про нього пам’ятають — він поруч.