Меморіал

Юрій Коноплястий народився 22 червня 1992 року в місті Рівному. Його дитинство минуло в селі Ушня Золочівського району Львівської області. Саме там Юра навчався і закінчив школу, саме там формувався його характер — запальний, непосидючий, живий, але водночас сильний, цілеспрямований і внутрішньо дуже стійкий.

Ще у шкільні роки Юрій особливо цікавився історією, вивчав зброю та військові кампанії. Точні науки, а особливо геометрію, не дуже любив через свій неспокійний і емоційний характер. Та вже згодом, під час служби у війську, не раз телефонував мамі, Вірі, й з усмішкою казав: «Треба було вчити геометрію, ось її практичне застосування».

Попри свою енергійність і гарячий характер, Юра мав одну дуже важливу рису, яка вирізняла його від дитинства: він завжди доводив розпочату справу до кінця, ніколи не зупинявся на пів дороги, не відступав і не кидав того, за що брався.

У школі Юрій був активним, здібним і різностороннім учнем. Його старання та здібності неодноразово відзначалися грамотами й похвальними листами. У 2002 році він здобув І місце в конкурсі «Моя Україна — Країна Героїв», того ж року отримав похвальний лист за успіхи в навчанні. У 2003 році посів І місце у спортивній грі «Поклик джунглів». Шкільні вчителі згадували його тепло і з усмішкою: «Юра встигав і побешкетувати, і відзначитися скрізь».

Після школи Юрій навчався у коледжі за спеціальністю «Монтаж та обслуговування внутрішніх санітарно-технічних систем та вентиляції» у місті Рівному в період з 2007 по 2011 рік.

Його кураторка, Росоха Т. Г., розповідала: «Юра телефонував у лютому 2023 року, коли лікувався у госпіталі, розповідав, що часто згадує навчання у коледжі, викладачів. Казав, що від кожного він взяв щось корисне та потрібне у житті».

Викладач фізичної культури Левчук Л. М. сказала про свого студента: «Біль і смуток. Юра був добрим, веселим юнаком. Вічна пам'ять українському воїну, який захищав Батьківщину та кожного з нас».

У 2011–2012 роках Юрій проходив строкову службу у військовій частині 3021 1-го полку внутрішніх військ у Дніпрі. За сумлінне виконання обов’язків був нагороджений нагрудним знаком «За зразкову службу» ІІ ступеня відповідно до наказу № 474 від 14.12.2011 року.

Після проходження строкової військової служби Юрій працював у Європі — в Польщі та Німеччині. Там він влаштувався за спеціальністю, займався монтажем вентиляційних систем і дуже пишався тим, що зміг реалізувати себе саме у професії, яку здобув під час навчання.

Згодом Юра повернувся до Рівного, де працював разом із колегами на монтажних роботах на висоті.

У мирному житті він мав ще одну велику пристрасть — футбол. Юрій був відданим фанатом рівненської футбольної команди «Верес». Не пропускав жодного матчу, був дуже близький із членами команди та іншими вболівальниками. Коли Юрій став до війська, саме вони багато допомагали йому, підтримували, організовували збори на амуніцію, тепловізори та все необхідне для служби. І навіть тепер улюблена команда не забуває про Юру — на його честь постійно організовують турніри та матчі пам’яті.

24 лютого 2022 року, коли розпочалося повномасштабне вторгнення, Юра разом із багатьма іншими чоловіками штурмував військкомат у Рівному, аби стати на захист України. У той час забезпечення амуніцією та всім необхідним бракувало, тож його відправили додому. Але вже 27 лютого йому зателефонували і запросили прийти знову.

Юрій здивувався: «Ви мене запам’ятали?» А у відповідь почув: «Важко забути юнака з палаючими очима у червоній куртці, яку видно з космосу».

Так розпочався його бойовий шлях.

Юрій боронив Україну поблизу міста Оріхів Пологівського району Запорізької області у складі 65-ї окремої механізованої бригади. Дуже швидко він став командиром відділення І-ї мінометної батареї.

Саме там, під градом обстрілів, в окопі, Юра зустрів свій останній земний день народження — свій 30-річний ювілей.

Тяжкі умови служби підірвали його здоров’я. Восени 2022 року у Юрія стався сильний больовий приступ, із яким його доставили до Запорізької обласної лікарні. Там йому провели операцію на підшлунковій залозі.

Під час служби Юра познайомився в мережі з прекрасною дівчиною Альоною. Вона стала для нього особливо близькою людиною — підтримувала, чекала, допомагала, була його віддушиною та рідною душею. Юрій зробив Альоні пропозицію, а весілля вони планували на травень 2023 року.

Після кількох місяців реабілітації нове ВЛК визнало Коноплястого Юрія Сергійовича придатним до подальшої служби у Збройних Силах України та направило його для подальшої служби у село Добростани Яворівського району Львівської області.

Проте проблеми з підшлунковою залозою не полишали його. Юра прослужив лише кілька місяців і з новим приступом, уже в критичному стані, був госпіталізований до Військово-медичного клінічного центру Західного регіону у Львові.

Лікарі робили все можливе, аби врятувати його життя. Але 22 квітня 2023 року о 4:30 ранку Юрія не стало.

Його смерть стала найболючішою втратою для мами, Віри Романівни, яка сама виховала двох синів. Нестерпний біль ця втрата принесла братові Сергію, який також служить у війську, нареченій Альоні, усім братам, сестрам, тіткам, дядькам, рідним, близьким, друзям — усім, хто знав щирого, доброго, веселого і такого безпосереднього Юрчика.

Він назавжди залишився у серцях тих, хто його любив, і в пам’яті тих, хто мав щастя знати його.

Свій вічний спочинок Юрій знайшов на цвинтарі села Ушня Золочівського району Львівської області — під мальовничим лісом, поруч зі Святогірським чоловічим монастирем Положення ризи Пресвятої Діви Марії.

Юрій Коноплястий назавжди залишиться у пам’яті рідних, близьких, побратимів, друзів і всіх, хто знав його як щиру, добру, світлу людину, яка жила з відкритим серцем і до останнього подиху була вірною Україні.