Меморіал

Чорноморець Владислав Андрійович народився 9 серпня 2000 року в місті Дніпро. Він був довгоочікуваною дитиною. Як тільки мама дізналася, що вагітна, вона вже знала — це буде хлопчик, її Владюшка.

Коли він народився, акушерка сказала: «Дивіться, який у вас козак, хлопчики народжуються як до війни». Тоді мама подумала: яка війна…

Владик ріс безпроблемною дитиною, майже не хворів — мама навіть не знала, що таке лікарні. У 1 рік і 10 місяців він пішов до дитячого садка. У перший день сказали залишити його лише на дві години, щоб звик. Але коли мама прийшла забирати, вихователі сказали: «Залишайте — він уже освоївся».

Так було завжди: у будь-якому колективі, у будь-якій компанії Владик почувався як риба у воді. Відкритий, добрий, компанійський — він легко знаходив спільну мову з усіма: і зі старшими, і з молодшими.

Родина жила в селищі Таромське Дніпропетровської області. Селище велике, і там Владика знали та любили багато людей.

У школі Владик навчався посередньо, але ніколи її не пропускав, бо там були його друзі, його інтереси.

У п’ятому класі, коли запитали, ким він хоче стати в майбутньому, лише Владик чітко відповів, що хоче стати машиністом електрички. І він ним став — щоправда, не машиністом, а помічником машиніста електропоїзда.

Владик був дуже різностороннім. Він довго шукав себе: займався тхеквондо, боксом, шахами. Зрештою обрав футбол — не як гравець, а як фанат. Владик був учасником фан-клубу «Дніпра».

Після закінчення школи Владик вступив до Дніпровського коледжу залізничного транспорту, здійснюючи свою мрію — стати залізничником.

Коли йому виповнилося 18 років, він став помічником машиніста електропоїзда.

До 2020 року працював помічником машиніста електропоїзда в моторвагонному депо міста Дніпро.

Отримавши повістку до військкомату, Влад без вагань пішов на військову службу. У 2021 році підписав контракт із метою і надалі служити Українському народові.

Повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року він зустрів у місті Києві, у частині А1236. Згодом був переведений до 39-ї бригади Повітряних сил тактичної авіації на посаду стрільця-зенітника.

Він охороняв наші кордони у Чорнобилі.

У листопаді 2023 року був відряджений до 36-ї бригади морської піхоти. Під час виконання важкого бойового завдання в селищі Кринки Херсонської області Влад був тяжко поранений, намагаючись власними силами врятувати свого побратима.

Після тривалого лікування та реабілітації він без вагань повернувся до своїх побратимів — захищати країну від агресора.

Перебуваючи в зоні активних бойових дій, Владик ніколи не скаржився, що йому важко. Він переконував інших, що все добре, завжди підтримував усіх, і посмішка не сходила з його обличчя.

5 липня 2024 року Влад загинув під мінометним обстрілом у Харківській області, селищі Стариця, виконуючи бойове завдання.

Він віддав своє молоде життя за свою Батьківщину та народ.

До призову в ЗСУ Влад мав мету працювати машиністом електропоїзда на «Укрзалізниці» та продовжити династію залізничників.

Він мріяв про життя у мирній, незалежній, незламній Україні.

Влад був щирою, чесною, відкритою людиною. Люблячим сином, надійним другом і товаришем. Справжнім воїном, зразком незламності й мужності духу, який повністю віддав себе службі українському народові.

Найкращий син для своїх батьків і рідної неньки України.

Нашому Герою назавжди 23 роки.

Позивний Влада був «Чорномор» — скорочено від прізвища Чорноморець.

До армії друзі лагідно називали його «Пупс», «Пупсик».

Мама називала його «Малиш», бо для неї він назавжди залишиться маленькою, ніжною дитиною.

Вічна пам’ять і слава Герою.

Світла і вдячна пам’ять про Влада житиме в серцях рідних, друзів, побратимів і всіх, хто мав честь його знати.

Його посмішка, його доброта і його сила назавжди залишаться з нами.

Він віддав найцінніше — своє життя — заради майбутнього України, заради кожного з нас.