Меморіал

Владислав Олександрович Саморок народився і виріс у місті Вовчанськ Харківської області. Саме тут пройшли його дитинство та юність — серед рідних вулиць, друзів і мрій про майбутнє.

Закінчив 11 класів Вовчанської гімназії. З юних років був щирим, відкритим і добрим хлопцем, завжди готовим допомогти іншим. Любив спорт, захоплювався комп’ютерними іграми, мав багато планів і прагнень.

Ще зі шкільних років Владислав мріяв про військову службу. Він хотів вступити до Академії Національної гвардії України або Харківського національного університету Повітряних Сил.

Проте через ваду серця його не прийняли. Але ця відмова не зламала його — навпаки, лише загартувала. Владислав не відмовився від своєї мрії й згодом підписав контракт із Національною гвардією України.

До початку повномасштабного вторгнення Владислав уже мав кілька ротацій у зоні ООС. Він служив у складі 3-ї бригади оперативного призначення імені полковника Петра Болбочана.

Був стрільцем-зенітником і продовжував захищати Україну від окупантів, залишаючись вірним присязі та своєму обов’язку.

11 березня 2022 року Владислав Саморок, позивний «Заєць», загинув у бою за місто Рубіжне на Луганщині.

Він отримав смертельні поранення внаслідок ворожого мінометного обстрілу.

15 квітня 2022 року йому мало б виповнитися лише 20 років…

«Влад – мій старший син, найкращий первісток, гордість і слава. Він був моєю підтримкою і опорою в житті. Немає таких слів, щоб описати, як мені його не вистачає і як без нього порожньо в цьому світі. Жодна людина не може в нашому місті сказати, що він у чомусь був поганий. Завжди веселий, добрий, допомагав усім, хто цього потребував… Любив Україну і своє місто. Найсвітліша людина в цьому світі, а тепер – янгол на небесах», – розповіла мама загиблого.

Посмертно солдат Саморок Владислав Олександрович нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Поховали молодого захисника на кладовищі №18 у Харкові.

У Владислава залишилися мама Наталя та молодший брат Мирон.

Вічна пам’ять і слава Герою.

Назавжди 19… Назавжди у строю.