Меморіал

Андрій Володимирович Шинкарук народився 16 липня 1991 року в місті Любомль Волинської області — у день, який став символічним для всієї України, адже саме 16 липня 1991 року вперше відзначили День Незалежності України — в річницю прийняття Декларації про державний суверенітет. У цей самий день народився і він — той, кому судилося стати захисником своєї держави.

З дитинства Андрій був любимчиком у родині, гордістю та надією прадідуся, який з любов’ю називав його «Синок». Ріс працьовитим, активним, справжнім хлопцем із характером: багато працював, ганяв у футбол, займався бойовим гопаком. Серед друзів мав авторитет — був надійним товаришем із дитинства, якого знали за прізвиськом «Чигун». З віком дорослішав, разом із друзями проходив свої життєві уроки, «рішав тємкі», як згадують близькі.

У родині було п'ятеро дітей — брат і чотири сестри. З часом життя розвело їх по різних містах, але вони завжди знаходили час збиратися разом — на свята, канікули, щоб знову відчути тепло родини.

Середню освіту Андрій здобув у загальноосвітній школі №3 міста Любомль. Після школи навчався у Національному транспортному університеті в Києві.

У 2014 році, з початком російської агресії, Андрій став на захист України — був мобілізований у першу хвилю. Проходив службу у 1-му батальйоні територіальної оборони, який згодом став 1-м окремим мотопіхотним батальйоном «Волинь».

У 2014–2015 роках брав участь в антитерористичній операції на сході України, зокрема воював у районі Дебальцевого — одному з найважчих напрямків тих років.

Згодом вирішив пов’язати своє життя з військовою справою професійно. У 2019 році закінчив Національну академію сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного у Львові за спеціальністю «Управління діями підрозділів механізованих військ».

Після випуску, в червні 2019 року, був призначений командиром 2-го механізованого взводу 7-ї механізованої роти 3-го механізованого батальйону 28-ї окремої механізованої бригади імені Лицарів Зимового Походу оперативного командування «Південь».

Служив у складі Сухопутних військ Збройних Сил України, брав участь в операції Об’єднаних сил на сході України.

20 квітня 2020 року лейтенант Андрій Шинкарук загинув під час виконання службових обов’язків поблизу міста Мар’їнка Донецької області.

Того дня ворог застосував проти українських військових ручні протитанкові гранатомети. Під час обходу бойових позицій Андрій зазнав множинних уламкових поранень, несумісних із життям.

Його загибель стала третьою бойовою втратою українського війська у квітні 2020 року.

Першим про втрату повідомив колишній військовий капелан Львівської академії Сухопутних військ, єпископ УГКЦ Степан Сус:

«Сьогодні (20 квітня – Ред.) на сході України від рук ворогів, які нічого не шанують, навіть свято Воскресіння Господнє, загинув лейтенант Шинкарук Андрій, випускник Національної академії сухопутних військ імені П. Сагайдачного. Слава Україні! Героям слава! Вічная пам’ять!»

Андрій був неодружений. У нього залишилися мама та чотири сестри.

23 квітня 2020 року його поховали у рідному Любомлі. Дні 23 та 24 квітня були оголошені в Любомльському районі днями жалоби.

За свою службу Андрій був нагороджений:

- відзнакою Президента України «За участь в антитерористичній операції»

- нагрудним знаком «Учасник АТО»

- медаллю «За участь в параді 2017 р.»

Його портрет встановлено на Меморіалі «Стіна пам’яті полеглих за Україну» у Києві (секція 11, ряд 8, місце 25).

10 червня 2021 року на фасаді Любомльського ЗЗСО №3 відкрито меморіальну дошку на його честь.

Він народився у день, коли Україна вперше заявила про свою незалежність — і все своє життя прожив так, ніби знав, що одного дня стане її захисником.

Андрій був тим, хто не сховався, не відійшов убік, не зламався. Він пройшов шлях від хлопця з маленького міста до офіцера, який вів за собою інших. Він тримав позиції, коли було важко, і залишався там, де був потрібен найбільше.

І навіть тоді, коли поруч гриміли вибухи, він ішов перевіряти своїх — бо командир не ховається за спинами, командир іде першим.

Тобі б сім‘ю, дітей та будиночок десь біля лісу!

Та обрав ти нас і країну захищати! 

Командиром став найкращим для своїх! 

Що в наступ що на захист ти був для побратимів наче брат!

Снаряд ворожий від нас тебе забрав!

В величне святечко Пасхальне! 

З неба сльози потекли, й вздригнулася земля - розбив серця ти наші назавжди!