Меморіал

Народився він у місті Дніпродзержинську (зараз Камʼянське) 27 квітня 1995 року

Улюблена розвага дитинства - викидати речі з вікна (3 поверх). Розбору не було, летіло все до чого дотягувалась маленька рука - постільна білизна, рушники, взуття, годинники, одяг, олівці і навіть машинки які йому дарували. Коли я підросла він навчив цьому і мене і ми вже працювали малою групою. Сусіди збирали наш «десант» під будинком і передавали батькам. 

А ще він колись з дому пішов шукати свою іграшку, але не взяв мене з собою і я розбудила батьків. Шукало все місто, а знайшов його старший брат Ваня в метрах 900 від дому. Да, нерви тріпати в дитинстві він любив

Артем ріс дуже розумним хлопчиком, ще з молодшої школи він вмів рахувати чотири значні цифри без калькулятора, просто в голові - ми досі не знаємо як, в нього був якись свій метод

В 2012 році закінчив 11 клас школи №31

В характеристиці написано що він розумний, має гарну памʼять, аналітичне мислення, проте навчається не в міру своїх можлвостей. Надолужив він це вже в училищі та коледжі - там вже була і мотивація, і відповідальність.

В 2013 закінчив Дніпродзержинський професійний ліцей за спеціальністю «слюсар з ремонту автомобілів»

В 2015 закінчив Дніпродзержинський технологічний коледж за спеціальністю «обслуговування та ремонт автомобілів та двигунів»

В 2015 році вступив до університету, проте не закінчив і забрав документи - там була мала група студентів, з яких на заняття ходило 3 людини, навчання їм майже не проводили і Артем вирішив що це марна трата часу

В 2017 році переїхав до Києва працювати на картодромі. Знайомий покликав, сказав що є вільні вакансії

Так розпочався його шлях в автоспорті АСК «Чайка»

Машини це його любов і пристрасть ще з дитинства, він відрізняв марки машин ще до того як навчився нормально говорити

Почав він з прокату, потім все далі просувався по карʼєрі, і до 2022 року вже вмів майже все: двигун машини перебрати, підготувати техніку до змагань, представником на змагання поїхати і дітей навчати - в нього тренувались найменші діти по 4-5 років, які досі присвячують йому свої перемоги

На картодромі його поважали дуже сильно, любили як рідного, з власником картингу вони були добрими друзями

Він мав авторитет, нескінчену довіру і завжди був радий прийти на допомогу у будь-якій ситуації. І йому завжди допомагали. 

Там жила його душа.

У лютому 2022 року Артем був в Києві, швидко зібрався і приїхав в Камʼянське щоб вступити до війська, бо вважав що захищати свою землю це обовʼязок кожного чоловіка. Проте в тцк йому відмовляли, бо був молодий, непризовного віку. «Іди додому мамкин борщ їж, прийдеш коли отримаєш повістку». Артем не сперечався, проте не погоджувався. Ходив в тцк тричі з проханням взяти на службу, але після третьої відмови поїхав назад до Києва.

На службу він потрапив 12.12.2022 року, коли прийшла повістка - без вагань приїхав назад додому, і пішов служити. Потрапив до 25 окремої повітряно-десантної бригади (ДШВ), дуже хотів проходити службу саме там - бути ефективним і нищити ворога

Пройшов навчання по роботі з протитанковими ракетними комплексами, зокрема ПТРК Javelin, з ним він і працював на війні. Отримав позивний «ботан», бо до навчання відносився дуже відповідально - знав, що від цього зараз залежить все.

На його рахунку багато успішних виїздів, на одному з яких будучи старшим однієї групи взяв на себе відповідальність і вивів 3 бойові групи з-під обстрілів (включаючи поранених та полеглих), без втрат під час командування ними. Є багато чого розказати про те, яким крутим він був. Побратими на похоронах згадували його сміливим, рішучим, відповідальним, завжди усміхненим та завжди готовим до всього - він навіть штурмував посадку з Джавеліном за спиною

19 травня 2024 року поблизу н.п. Нетайлове, Артем працював на передньому краї оборони. Першим пострілом з Javelin влучив у БМП противника, викривши свою позицію, але техніка знищена не була. Другим пострілом розбив БМП, доповів командиру і більше на звʼязок не вийшов. Оператори ПТРК працюють двійками, в полі зору групи прикриття їх не було. Очевидців не знайшли. Артем і його побратим зникли безвісти.

Загинув імовірно від удару ворожого дрона або від мінометного пострілу 19.05.2024, вважався зниклим безвісти півтора роки

Після заходів з репатріації 19.06.2025 Артем був повернутий в Україну, 17.12.2025 ідентифікований, 26.12.2025 похований у рідному місті.

У нього залишились старший брат, молодша сестра, мама, батько і Пума, котик з Харківської області, якого він хотів забрати в Київ після війни. Тепер це мамин внук.

Тьома був доброю і світлою людиною, дуже мʼяким і чуйним, я вважала що він занадто добрий щоб бути військовим. Але він був дуже мужнім і хоробрим воїном, що завжди сміливо йшов у бій і в свою чергу, і поза чергою, бо десантне «завжди перші» і «ніхто крім нас» стало і його гаслом теж

Для когось він побратим, воїн, десантник, Герой. Для мене - старший брат, що завжди називав мене малою мишою, був підтримкою та ріс разом зі мною, завжди поруч

Нехай памʼять про нього гріє ваші серця

Такі як він мали б жити та прикрашати цей світ, бо я не знаю більш доброї та чуйної людини ніж мій Тьома

Пишаюся бути його сестрою і нести памʼять про нього, я знаю що він залишив слід у серцях багатьох людей