Меморіал

Гонца Руслан Віталійович народився 15 травня 1997 року в селі Переліта Балтського району. Згодом разом із родиною переїхав до селища Зарниця Подільського району, де минули його дитячі та юнацькі роки.

У 2012 році Руслан закінчив Борщівську загальноосвітню школу. Вчителі, друзі та знайомі пам’ятають його щирим, добрим, спокійним і працьовитим хлопцем, який завжди був готовий допомогти іншим. Після школи вступив до Котовського професійного ліцею, де з 2012 по 2015 рік здобував професію тракториста-машиніста сільськогосподарського виробництва.

Після завершення навчання понад сім років працював у Локомотивному депо. За цей час Руслан зарекомендував себе як сумлінний, відповідальний та чесний працівник. Він не боявся важкої праці, завжди виконував свою роботу з повною віддачею та повагою до людей поруч.

19 квітня 2017 року Руслан одружився. Для нього сім’я була найбільшою цінністю та сенсом життя. У шлюбі народилися дві донечки — у 2017 та 2023 роках. Він був люблячим чоловіком, турботливим батьком, який мріяв бачити своїх дітей щасливими, оберігати їх та дати їм мирне майбутнє.

З грудня 2023 року працював водієм у службі таксі. Саме тоді за ним закріпився позивний «Таксист», який згодом знали побратими.

Коли Україна потребувала захисту, Руслан не залишився осторонь. 11 березня 2024 року він став до лав Збройних Сил України. Служив у 5-й окремій штурмовій бригаді. Спочатку був санітаром-стрільцем, а пізніше — оператором відділення безпілотних авіаційних комплексів взводу розвідки та корегування роти ударних безпілотних авіаційних комплексів.

Руслан був мужнім, витривалим і відданим військовій присязі воїном. Він неодноразово ризикував власним життям заради побратимів та України. 2 травня 2024 року під час виконання бойового завдання отримав поранення руки. За проявлену мужність був нагороджений відзнакою Міністра оборони України «За поранення».

Та навіть після пережитого він продовжив служити й боронити рідну землю.

5 червня 2025 року в районі населених пунктів Костянтинівської міської громади Краматорського району Донецької області внаслідок удару ворожого FPV-дрона Руслан отримав важке поранення — забій головного мозку III ступеня.

П’ять днів лікарі боролися за його життя у лікарні імені Мечникова в місті Дніпро. Рідні, друзі та побратими до останнього вірили у диво. Але 10 червня 2025 року серце Героя зупинилося…

Йому було лише 28 років.

Руслан віддав найдорожче — своє життя — за Україну, за майбутнє своїх дітей, за мир і свободу кожного з нас.

Світла пам’ять про нього назавжди залишиться у серцях усіх, хто його знав.

Земля втратила Воїна.

Небо прийняло Героя.

Вічна пам’ять, честь і слава!

Навіки в строю !