Меморіал

Цей меморіал присвячений Сергію Кучеренку — воїну, сину, брату, батьку,коханому та справжньому чоловіку, який залишив незгасний слід у серцях усіх, хто його знав.

Його життєвий шлях — це історія простої, щирої та сильної людини, яка любила свою родину, допомагала іншим і до останнього залишалася вірною своїм принципам та Україні.

Дитинство і юність

Серьожа народився 5 грудня 1990 року в селі Жоравка Яготинського району Київської області. З дитинства він був щирим, працьовитим і відповідальним. 

Він ріс активною та енергійною дитиною. Змалку дуже любив коней і багато часу проводив із дідусем Гришкою. Разом вони їздили возом у поле, допомагали працівникам, привозили  їжу та воду. Серьожа із ранніх років звикав до праці — влітку допомагав пасти худобу в колгоспі, ніколи не сидів без діла.

Мав багато друзів, легко знаходив спільну мову з однолітками та старшими хлопцями. Його поважали за відкритість, справедливість і добрий характер.

До школи Сергій ставився без особливого захоплення, адже йому була ближча практична робота та рух. Він із задоволенням допомагав на шкільному городі, бо саме праця приносила йому радість. Саме ці роки сформували його характер — навчили витривалості, відповідальності та наполегливості.

У 2008 році закінчив середню школу та вступив до Приватного вищого навчального закладу «Київський кооперативний економіко-правовий коледж», де здобув професію кухаря.

У квітні 2009 року був призваний на строкову військову службу до лав Збройних Сил України. Службу проходив гідно та сумлінно, залишаючись вірним військовому обов’язку до квітня 2010 року.

Кохання і родина

Сергій виріс у люблячій та дружній родині. Він мав особливий зв’язок із батьками та братом Андрієм, який був для нього не лише рідною людиною, а й найкращим другом і надійною підтримкою.

Невістку Інну любив і поважав,як рідну сестру. З великою теплотою ставився до племінників Вероніки та Владислава, для молодшого Владислава став хрещеним батьком, вклавши у це особливу любов, турботу та відповідальність.

Особливе місце у його житті займала мама Зоя. Серьожка був турботливим сином, завжди ставився до неї з великою повагою та вдячністю. Її думка і поради мали для нього велике значення. Він намагався підтримувати маму, допомагав по господарству та робив усе можливе, щоб полегшити її щоденні турботи.

      Справжнім і найбільшим коханням у житті Сергія стала Свєта. Він виявляв їй знаки уваги з самого малечку, як тільки вмів: спочатку сором'язливо телефонував на стаціонарний телефон і просто мовчав у слухавку, а коли вони підросли — почали спілкуватися в одній компанії й проводити разом майже весь вільний час. Навіть коли Сергій ішов до армії й вони ще не були офіційно парою, він, сідаючи в автобус біля військкомату, впевнено сказав їй: «Все одно ти будеш моя». Так і сталося. Одразу після його повернення зі служби Сергій освідчився. Їхнє весілля в липні 2010 року було гучним, веселим і незабутнім для всіх гостей.

У липні 2010 року Сергій одружився. А у 2011 році народився його єдиний син Олексій — найбільша радість і гордість у його житті.

Незважаючи на те,що сімейне життя не склалося, зміг зберегти добрі відносини з сімʼєю.Сергій завжди залишався люблячим і відповідальним батьком,цікавився життям сина, його навчанням та переживаннями, підтримував, допомагав і намагався зробити дитинство Олексія щасливим та наповненим яскравими спогадами.

   ​Новий етап у його долі розпочався під час служби, де життя подарувало йому важливу зустріч. Саме там він зустрів жінку на ім'я Юля, яка стала невіддільною частиною його подальшого шляху.

    Сергій був людиною, яка вміла дарувати тепло. Він любив робити близьким сюрпризи, підтримувати, радувати та створювати навколо себе атмосферу добра. Найціннішими для нього були моменти, проведені разом із сином.

Робота

З 3 серпня 2010 року по листопад 2015 року Сергій проходив службу в органах внутрішніх справ України — у лінійному управлінні в метрополітені ГУМВС України в місті Києві, де працював інспектором патрульної служби.

З січня 2016 року по січень 2018 року працював помічником оператора заправних станцій АЗС №09-41 «Солом’янська».

У 2018–2022 роках працював монтажником пластикових вікон. Ще з 2010 року він періодично допомагав своєму другу Юрі, а з 2018 року повністю перейшов працювати разом із ним.

До будь-якої справи Сергій ставився відповідально. Він звик усе робити якісно, чесно та на совість. За це його цінували як працівника і поважали як людину.

Шлях воїна

З перших днів повномасштабного вторгнення Російської Федерації Сергій без вагань прийняв рішення стати на захист України.

Він неодноразово звертався до військкомату і лише з третьої спроби, 20 червня 2022 року, був мобілізований до лав Повітряних Сил Збройних Сил України.

Службу проходив у складі 96-ї зенітно-ракетної бригади, сумлінно виконував поставлені завдання та залишався вірним військовій присязі.

У січні 2025 року Сергій продовжив службу у складі 25-ї окремої повітряно-десантної Січеславської бригади на посаді стрілець-снайпер. Він успішно пройшов підготовку, виконав усі необхідні нормативи та на початку лютого отримав шеврон десантника — символ честі, мужності, сили духу та братерства.58 днів поспіль Сергій мужньо тримав бойову позицію на Покровському напрямку, пліч-о-пліч із побратимами виконуючи поставлені завдання у надзвичайно складних умовах.

У перших числах травня 2025 року  отримав посвідчення учасника бойових дій. Для нього це було важливим визнанням його служби та честі захищати свою державу.

Після цього він продовжив виконувати бойові завдання вже,як водій військового автомобіля, допомагаючи своєму підрозділу та залишаючись вірним побратимам і Україні до останньої миті.

14 травня 2025 року під час виконання бойового завдання та допомагаючи своїм побратимам Сергій загинув смертю Героя внаслідок удару ворожого дрона.

За мужність, відвагу, самовідданість та захист України Сергій був нагороджений відзнакою «За оборону України», «Золотим хрестом» Головнокомандувача Збройних Сил України генерала Олександра Сирського, а також посмертно орденом «За мужність» III ступеня.

Його нагороди назавжди залишаться символом його незламності, бойової доблесті та вірності українському народові.

Пам’ять

Серьожа був людиною з великим серцем — добрим, щирим, веселим і відкритим. Його любили за простоту, людяність, щедру душу та вміння дарувати тепло навіть у найважчі моменти.

Він дуже любив життя, свою родину та людей, які були поруч. Умів підтримати, розрадити, подарувати радість і залишити після себе світлі спогади.

Він назавжди залишиться у пам’яті як люблячий син, турботливий батько, надійний брат, коханий чоловік,вірний друг і мужній воїн.

Його земна дорога обірвалася надто рано, але пам’ять про Серьожу житиме вічно — у серцях рідних, у спогадах друзів, у вдячності побратимів і в серці його сина, який завжди знатиме, якою доброю, сильною та світлою людиною був його тато.

"Ти назавжди залишишся 

нашою гордістю, нашим болем і нашою любов’ю."

Світла пам’ять Герою.