Тикало
Андрій Станіславович
Андрій Станіславович
Дата народження
26.04.1978
с. Китайгородка (Дніпропетровська обл.)
Дата смерті
19.09.2022
поблизу м. Краматорськ (Донецька обл.)
Місце упокою:
Дніпропетровська область, с. Китайгородка
Воїн, батько, односелець, людина з добрим серцем
Андрій Станіславович Тикало народився 26 квітня 1978 року в селі Китайгородка. Тут минуло його дитинство: тут він ходив до садочка, навчався у школі, зростав серед рідних людей і знайомих з дитинства вулиць.
Після закінчення школи, у 18 років, Андрій був призваний на строкову військову службу. Повернувшись додому, працював на території рідного села в одному з фермерських господарств.
У 2002 році Андрій почав сімейне життя у цивільному шлюбі. А в 2003 році в його житті з’явилася донька — велика радість і важлива частина його серця.
Андрія згадують як веселого, неконфліктного хлопця. Він умів бути простим у спілкуванні, добрим до людей, не шукав сварок і залишав по собі теплі спогади.
У 2014 році Андрій був призваний на проходження служби в зоні АТО. А 27 червня 2022 року, коли Україна знову потребувала захисту, він знову став до лав війська.
Андрій служив у складі 81-ї окремої аеромобільної бригади Десантно-штурмових військ Збройних Сил України. Був навідником-оператором 2-го аеромобільного відділення 1-го аеромобільного десантного взводу 1-ї аеромобільно-десантної роти.
19 вересня 2022 року Андрій Тикало загинув поблизу міста Краматорськ Донецької області, захищаючи Україну, її свободу та майбутнє.
За мужність і самовідданість Андрій Станіславович Тикало був посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
Його життя — це історія людини з рідної землі, яка працювала, любила, мала родину, доньку, своє село, своє коріння. А коли прийшов час — стала на захист Батьківщини.
Кожна людина залишає після себе свій слід. Андрій залишив після себе пам'ять про добру усмішку, простоту в спілкуванні, любов до рідних і готовність стати на захист того, що було для нього дорогим.
Він не шукав слави чи визнання. Просто жив, працював, будував своє життя, радів донечці. А коли прийшла біда — став до строю разом із тисячами українців.
Сьогодні його згадують не лише як воїна, а й як людину, яка мала свої мрії, свою родину, свої плани на майбутнє. Людину, яка віддала життя за Україну.
І поки живе пам'ять про нього — він залишається поруч у серцях тих, хто любив, поважав і пам'ятає.
Світла пам’ять Андрію Тикалу.
Честь і шана Захиснику України.
Слава Герою!