Меморіал

Стойко Ян Володимирович народився 3 жовтня 1998 року в багатодітній сім’ї, у селі Зелений Клин Томаківського району Дніпропетровської області.

Його життєвий шлях змалку був непростим — Ян рано втратив батьків. Але, попри це, він ріс світлою, доброю і відкритою людиною. Навчався у Китайгородській школі, де у 2016 році закінчив одинадцятий клас.

1 вересня 2016 року Ян вступив до Нікопольського професійного ліцею на спеціальність електрогазозварника. У 2017 році він закінчив навчання та здобув професію.

Він був веселою людиною, мав багато друзів, умів підтримати, пожартувати, бути поруч. Його пам’ятають саме таким — щирим, добрим, товариським, із відкритим серцем.

З 27 березня 2018 року Ян працював сортувальником-здавальником експортної лінії ТПЦ-2 на підприємстві “Інтерпайп Ніко Тьюб”.

Він будував своє життя, працював, дорослішав, мав свої мрії та плани. Але доля покликала його на інший шлях — шлях служіння Україні.

10 жовтня 2018 року Ян був призваний на військову службу першим відділом Нікопольського РТЦК та СП Дніпропетровської області.

У 2020 році він підписав контракт і продовжив служити вже як військовослужбовець, який свідомо обрав шлях захисту Батьківщини.

Ян був комірником групи зберігання боєприпасів до наземної артилерії польового артилерійського складу роти забезпечення боєприпасами батальйону матеріального забезпечення 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила.

Це була відповідальна служба, де важливими були уважність, дисципліна, витримка і розуміння ціни кожної дії. Ян гідно виконував свої обов’язки та залишався вірним військовій присязі.

Ян Стойко брав участь у бойових діях на Харківському та Донецькому напрямах.

Останнім часом він виконував бойові завдання у Краматорському районі Донецької області у складі 24-ї окремої механізованої бригади імені короля Данила. Там, на одному з найважчих напрямків, він нищив ворожі безпілотники, захищаючи побратимів, позиції та українську землю.

Він не шукав гучних слів. Просто служив. Просто робив те, що мав робити Захисник. Тримав свій рубіж. Стояв за Україну.

15 березня 2026 року Ян Стойко загинув від уламка збитого БПЛА.

Йому було лише 27 років.

Його життя обірвалося надто рано. Але воно залишило по собі слід — у пам’яті рідних, друзів, побратимів, усіх, хто знав його веселим, щирим, добрим і справжнім.

У Яна залишилися старший брат, дві сестри, четверо племінників і одна племінниця.

Для них він назавжди залишиться рідною людиною, частиною сім’ї, частиною серця. Для України — Захисником, який віддав своє життя за її свободу.

Ян Стойко прожив коротке, але гідне життя. Він рано пізнав втрати, але не втратив людяності. Він мав друзів, любив життя, працював, служив і став на захист рідної землі.

Його шлях — це шлях мужності, вірності й честі.

Світла пам’ять Яну Володимировичу Стойку.

Вічна шана Захиснику України.

Герої не вмирають. Вони залишаються у пам’яті, у молитвах, у серцях рідних і вільній землі, за яку віддали своє життя.