Меморіал

Ісаков Артем Юрійович народився 26 квітня 2000 року в селі Семенівка Первомайського (Арбузинського) району Миколаївської області. Його батьки – тато Ісаков Юрій Вікторович, мама Ісакова Віта Михайлівна. Артем був другою дитиною в сім’ї, мав старшого брата – Віктора.

Ще з дитинства Артем був чуйним, щирим хлопчиком зі світлим волоссям, блакитно-сірими очима, добрим серцем та теплою усмішкою, яка майже ніколи не сходила з його обличчя.

У 2006 році він пішов до першого класу Семенівської загальноосвітньої школи. Саме тут минули його дитячі та юнацькі роки. Згадуючи шкільні роки Артема, можна з упевненістю сказати, що він був людиною, яка випромінювала позитив і мала невичерпну енергію. Навіть проводячи цілий день у школі, він завжди знаходив час для занять спортом. Артем активно брав участь у всіх шкільних заходах і змаганнях, займався танцями та завжди залишався життєрадісним, щирим і відкритим до людей. Саме таким його пам’ятають друзі, однокласники та вчителі.

У 2015 році Артем закінчив 9 класів та розпочав свій самостійний життєвий шлях. Того ж року вступив до Миколаївського будівельного коледжу Київського національного університету будівництва та архітектури. Потім продовжив навчання у Миколаївському національному університеті кораблебудування імені адмірала Макарова за освітньою програмою Менеджмент організацій і адміністрування.

Під час та після навчання проживав разом з коханою дівчиною Діаною в місті Миколаїв.

З перших днів повномасштабного вторгнення Артем став на захист України. Спочатку долучився до територіальної оборони в рідному селі Семенівка. Згодом пара переїхала до Південноукраїнська. Вони прожили разом 7 років, наповнених любов’ю, підтримкою та спільними мріями. Планували одружитися, відсвяткувати весілля, але так і не встигли… Війна зруйнувала всі плани та мрії майбутньої сім’ї.

Навесні 2023 року Артем вступив до лав Національної гвардії України та підписав контракт з військовою частиною 3044. Через декілька місяців, наприкінці того ж року, він уже брав активну участь в бойових діях на Запорізькому напрямку.

За час проходження служби отримав статус учасника бойових дій.

Артем обрав собі позивний «Іскра». Згадуючи службу, можна з упевненістю сказати, що він завжди відповідально ставився до виконання будь-якого завдання. Він постійно прагнув здобувати нові знання, навчався, вдосконалював свої професійні навички та ніколи не зупинявся на досягнутому. Для побратимів «Іскра» був вірним товаришем, який завжди був готовий підтримати, навчити чогось нового та зробити все можливе, щоб зберегти життя й безпеку особового складу.

За період проходження служби в частині отримав звання старшого солдата та займав посаду навідник-оператор 3 відділення 3 взводу оперативного призначення роти оперативного призначення (на бронетранспортерах) батальйону оперативного призначення військової частини 3044 Національної гвардії України. За роки служби Артем неодноразово був відзначений грамотами, подяками та нагородами.

Він був хороброю, сильною людиною, надійним воїном і вірним побратимом, пам’ять про якого назавжди залишиться в серцях тих, хто мав честь служити поруч з ним.

У кожного з побратимів назавжди залишаться спогади про спільні чергування, навчання та виконання бойових завдань, під час яких вони завжди могли з упевненістю покластися на «Іскру».

Свій вільний від служби час Артем найбільше любив проводити в колі сім’ї, коханої та друзів. Дуже полюбляв риболовлю, тому часто на неї їздили разом з друзями. Саме поруч із найдорожчими людьми він був по-справжньому щасливим.

Для всіх нас він був душею компанії, тим самим «Живчиком», який завжди вмів підняти настрій, розвеселити, підтримати та зарядити своєю енергією. Поруч із ним не було місця для смутку – він завжди знаходив потрібні слова й умів об’єднати всіх навколо себе.

Кожен із друзів назавжди збереже в пам’яті ті незабутні зустрічі, щирі розмови, спільні прогулянки та моменти радості, які нерозривно пов’язані з Артемом. Це спогади, які назавжди залишаться в наших серцях.

До Артема завжди можна було звернутися по допомогу. Він ніколи не відмовляв, був поруч у найважчі моменти, підтримував і робив усе, що було в його силах.

28 червня 2025 року разом із побратимами в складі ротної групи Артем поїхав у зону бойових дій на Донеччину, а саме на Покровський напрямок. Виконуючи бойові завдання, «Іскра» проявляв мужність, стійкість характеру, професіоналізм і майстерність, яких набув за час проходження військової служби.

16 липня 2025 року старший солдат Ісаков Артем Юрійович, вірний військовій присязі, виявивши стійкість і мужність, загинув у бою біля селища Новоекономічне Покровського району Донецької області.

Він віддав найдорожче – власне життя – за свободу, незалежність і майбутнє України.

Без сина залишилися батько та мати, сім’я втратила брата, онука, племінника. Наречена – коханого. В скорботі вся велика родина, друзі, побратими, знайомі, земляки…

Похований Герой в рідному селі Семенівка на місцевому кладовищі.

За мужність, відданість військовому обов’язку та захист України Артем був нагороджений:

• медаллю «Ветеран війни»;

• медаллю «За оборону України» (посмертно);

• орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).

Артем «Іскра» був мужнім воїном і людиною великої душі. Добрий, веселий, щедрий, вірний друг і надійний побратим, він залишив по собі світлу пам’ять у серцях рідних, друзів та всіх, хто його знав. Його подвиг житиме вічно, а пам’ять про нього передаватиметься з покоління в покоління.

З упевненістю можна сказати, що в кожного з нас назавжди залишаться світлі спогади про людину, яка була не просто другом, а справжнім другом, яких зустрічаєш лише раз у житті. Нам усім дуже тебе не вистачає, друже. Світла пам’ять тобі.

Як судилося вмерти мені на триклятій війні,

Не ридайте за мною, під крики й плачі не ховайте.

Цього дня ви по-іншому шану віддайте мені

І пісні, котрі я так любив при житті, заспівайте.

Напишу заповіт, перешлю у міста без війни,

Хай би не знадобився. Але… Небо кличе… Я чую…

Посадіть у парку, де гуляв, молоді ясени

І не плачте, бо я ні за чим у житті не шкодую.

Мав кохану, кохав і взаємно кохали мене,

Вірних друзів зустрів, побратимів, що стали братами.

Хай життя і коротке було, та ніяк не нудне.

Я пишаюся тим, що я бився на смерть з ворогами.

Я не втік за кордон, не зробив собі довідку й бронь,

Не сховався за дітьми, ба навіть не встиг народити…

Бо запеклих вогонь не пече, не бере їх вогонь!

Я загинув в бою молодим… А хотілось ще жити…