Меморіал

Максим Михайлович Гурбан народився 27 грудня 1983 року в селі Новополтавка Бериславського району Херсонської області.

Його дитинство було непростим — Максим зростав без батьків. Та труднощі не зламали його. Навпаки, саме вони загартували характер, навчили покладатися лише на власні сили, відповідати за свої рішення й наполегливо йти до своєї мети. Працювати він почав ще змалку, добре знаючи справжню ціну праці, чесності та наполегливості.

Усе, чого досяг у житті, Максим створив власними руками.

Жив і працював у Херсоні, де заснував власне виробництво бетонних виробів і став одним із найбільших виробників тротуарної плитки у місті.

Він був безмежно відданий своїй справі. Любив працювати, розвиватися, ставити перед собою нові цілі й досягати їх. Будівництво було для нього не просто професією — це було покликання. Здавалося, не існувало завдання, якого він не зміг би вирішити.

Його мрією було бачити свою родину щасливою, а рідний Херсон — мирним, красивим і таким, що постійно розвивається. Саме заради цього він працював щодня.

Можливо, саме тому Максим так цінував родину. Знаючи з власного досвіду, як важливо мати поруч близьких людей, він понад усе прагнув створити дім, у якому пануватимуть любов, турбота й відчуття захищеності.

У 2009 році Максим зустрів Наталію.

Вона згадує:

«Коли я вперше зустріла його ще в далекому 2009 році, одразу зрозуміла — це моя доля.»

У 2017 році вони офіційно створили сім’ю, а у 2019 році народилася їхня донечка Моніка.

Саме в родині Максим знаходив найбільше щастя. Попри постійну зайнятість, кожну вільну хвилину прагнув проводити поруч із дружиною та донечкою. Для нього сім’я була найбільшою цінністю, джерелом сили й натхнення.

Максим був людиною, поруч із якою ставало спокійно.

Наталія говорить:

«Там, де був він — там був спокій. Для нас він був справжньою опорою, міцною і безмежною. Поруч із ним ми жили в тиші, мирі та злагоді.»

Максим мав особливу внутрішню силу й харизму. Люди тягнулися до нього. Його поважали за чесність, силу слова і вчинків. До нього зверталися за порадою, бо знали: він завжди вислухає, підтримає й допоможе знайти вихід навіть із найскладнішої ситуації.

Друзі ще з дитинства називали його «Мацик». Це прізвисько стало настільки рідним, що згодом перетворилося і на його бойовий позивний.

Максим захоплювався мотоциклами, квадроциклами, будівництвом. Любив працювати руками, створювати нове, майструвати. Здавалося, не існувало речі, яку він не зміг би полагодити чи побудувати.

Він був справжнім чоловіком і люблячим батьком. Надійним другом. Людиною, яка завжди знаходила слова підтримки й була прикладом сили, відповідальності та людяності.

24 лютого 2022 року Максим без жодних вагань став на захист України.

Під час окупації Херсона він допомагав людям, ризикуючи власним життям. Забезпечував продуктами тих, хто цього найбільше потребував, підтримував земляків і не залишався осторонь чужого горя.

Згодом приєднався до територіальної оборони, а пізніше — до лав Національної гвардії України.

Максим служив молодшим сержантом, сапером, спеціалістом 1-го екіпажу розвідувально-ударних безпілотних авіаційних комплексів. Разом із побратимами виконував бойові завдання на найскладніших ділянках фронту, залишаючись надійною людиною, на яку завжди можна було покластися.

Побратими згадують його як воїна, який завжди дбав про інших і ніколи не залишав своїх.

Одного разу Максим сказав слова, які сьогодні звучать особливо проникливо:

«Я не боюсь смерті, я боюсь, що мало зробив для своєї сім’ї і для України.»

У цих словах — увесь Максим. Його безмежна любов до родини, відповідальність за близьких і щире прагнення зробити все можливе для своєї країни.

25 вересня 2024 року під час виконання бойового завдання Максим отримав тяжкі поранення внаслідок ворожого авіаційного удару.

Понад місяць лікарі боролися за його життя.

3 листопада 2024 року серце Максима перестало битися.

Поховали Захисника на Новоматвіївському кладовищі в місті Миколаєві.

За мужність і самовіддане служіння Україні Максим Гурбан був посмертно нагороджений відзнакою «За оборону України» та орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

Максим залишив після себе значно більше, ніж спогади.

Він залишив приклад того, яким може бути справжній чоловік — сильний, чесний, працьовитий, люблячий чоловік, турботливий батько, вірний друг і мужній Захисник України.

Він створив власну справу, побудував щасливу родину, мріяв про мирний і сильний Херсон, а коли настав найважчий час — став на захист усього, що любив найбільше.

Для своєї родини Максим назавжди залишиться людиною, поруч із якою було спокійно. Саме таким — сильним, світлим, надійним і безмежно люблячим — його пам’ятатимуть усі, кому пощастило йти з ним поруч життям.