Меморіал

15-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії України «Кара-Даг»

Швадронов Руслан Русланович народився 17 січня 1999 року в селі Юр’ївка Братського району Миколаївської області.

З 2005 до 2015 року навчався у Миролюбівській загальноосвітній школі І–ІІІ ступенів. Після її закінчення вступив до Миколаївського будівельного коледжу, де здобував спеціальність молодшого інженера-будівельника.

У мирному житті Руслан багато часу присвячував спорту. Він захоплювався волейболом, брав активну участь у змаганнях та мав багато нагород, грамот і кубків.

Спочатку був учасником волейбольної команди ПрАТ «Добробут», а згодом увійшов до складу команди міста Миколаєва. Користувався повагою серед молоді та жителів громади, мав багато друзів і був душею компанії.

У 2019 році Руслан вступив до Одеської державної академії будівництва та архітектури. Проте завершити навчання не встиг, оскільки був призваний на строкову службу до Національної гвардії України.

Під час проходження служби йому було присвоєно військове звання молодшого сержанта.

З початком повномасштабного вторгнення Руслан разом із побратимами став на захист Миколаєва. Він виконував завдання з охорони стратегічних об’єктів, а також неодноразово вирушав на ротації під Херсон.

У 2023 році пройшов бойове злагодження та перевівся до 3029-ї бригади оперативного призначення «Кара-Даг» у Запоріжжі, де служив у 2-му батальйоні штурмової роти.

Руслан брав участь у важких боях та штурмових діях у районах Малої Токмачки та Роботиного — на одному з найгарячіших напрямків фронту.

Після отриманих травм був змушений повернутися до військової частини 3039 у Миколаєві. Навіть після отриманих травм він не залишив службу. Почав навчатися роботі з FPV-дронами та продовжив виконувати бойові завдання у складі роти вогневої підтримки.

Після відновлення Руслан знову повернувся до строю — цього разу до батальйону безпілотних систем «Привид Хортиці».

На Куп’янському напрямку, в районі села Моначинівка, він виконував бойові вильоти на бомбері «Vampire», допомагаючи нищити ворога та підтримувати українських захисників на передовій.

За час проходження військової служби Руслан отримав статус учасника бойових дій.

Його військовий шлях став історією мужності, витримки та відданості Україні. Він не шукав легких шляхів і щоразу повертався туди, де був потрібен найбільше.

Руслан був не лише мужнім Захисником України, а й люблячим чоловіком та батьком.

З майбутньою дружиною вони були знайомі ще зі школи, але доля звела їх уже в дорослому житті. У 2023 році все розпочалося зі зустрічі на каву, яка переросла у щире кохання та сім’ю, де Руслана завжди любили й чекали.

21 січня 2025 року Руслан одружився.

У липні того ж року в подружжя народилася донечка Мирославка. Вона була його мрією, гордістю та найбільшою радістю — його «татовою дівчинкою».

Любов Руслана до сім’ї була безмежною. Разом із дружиною вони виховували старшу донечку, яку він прийняв із великою любов’ю та повагою.

Рідні говорили про нього:

Свій вільний від служби час Руслан найбільше любив проводити в колі сім’ї та друзів.

Для всіх, хто його знав, Руслан був душею компанії — тим самим «Живчиком», який завжди вмів підняти настрій, розвеселити, підтримати та зарядити своєю енергією.

Поруч із ним не було місця для смутку. Він завжди знаходив потрібні слова й умів об’єднати людей навколо себе.

Кожен із друзів назавжди збереже у пам’яті незабутні зустрічі, щирі розмови, спільні прогулянки та моменти радості, нерозривно пов’язані з Русланом.

Ці спогади назавжди залишаться у серцях тих, кому пощастило знати його.

30 квітня 2026 року Руслан Швадронов загинув на Куп’янському напрямку поблизу села Гусинка Куп’янського району Харківської області.

Поховали Захисника у селі Миролюбівка Братського району Миколаївської області.

Життя Руслана Швадронова було недовгим, але сповненим любові, сили, відданості та справжньої мужності.

Він не обирав легких шляхів. Навіть після отриманих травм не залишив службу, а знову і знову повертався туди, де був потрібен Україні, своїм побратимам і людям, яких захищав.

Для дружини Руслан назавжди залишиться коханим чоловіком, поруч із яким завжди було спокійно й безпечно. Для Мирославки та старшої донечки — люблячим татом, який безмежно їх любив. Для рідних і друзів — незмінним «Живчиком», душею компанії, людиною, яка вміла підтримати, об'єднати й подарувати усмішку навіть у найважчі моменти.

Його земний шлях обірвався надто рано, але пам'ять про нього житиме в тих, хто його любив, у серцях побратимів, у вдячності українців і в майбутньому його дітей.

Поки живе пам'ять про Руслана — живе і частинка його великого серця, його любові до родини та його боротьби за Україну.

Світла і вічна пам'ять молодшому сержанту Руслану Швадронову — мужньому воїну, люблячому чоловікові, турботливому батькові та вірному синові України.