Меморіал

Василь народився у Верховині, перші роки його життя минули в горбах, у присілку Підкринта, згодом у селі Ільці. Зростав допитливим і активним, близьким до природи. Любив робити збитки і рідко про це шкодував.

Як згадує мати, пані Євдокія, був дуже милою дитиною, з білявим волоссям. Не зважаючи на бойовий характер, добре ладнав з сестричками Людмилою і Світланою.

 У шкільні роки захоплювався лижами, мріяв стати тренером. Часто допомагав батькові, що працював в інтерʼєрній майстерні, у роботі з деревом. Батько Василь був для нього прикладом і авторитетом.

ПРАЦЯ ЯК СПОСІБ ЖИТТЯ

Після закінчення школи у селі Ільці - служба в армії і початок трудової біографії в енергокомпанії «Прикарпаттяобленерго» (2000 рік, Верховина). 

Брався за найважчу роботу, умів з усім дати лад: працьовитий, беручкий, вправний. Справжній ґазда.

Батько трьох дітей: Назара, Івана та Марічки. 

Не боявся правди і мав загострене відчуття справедливості. Принциповий і затятий. Разом з тим легкий і жвавий, спраглий життя, пригод і набутків. Душа свого товариства і його двигун. Умів і готувати, і смакувати життя. Двері його дому були завжди відкритими для гостей. Особливо людно в Ільцях було на Трійцю, коли збиралася уся родина Романюків та Бойчуків. 

СПРАВЖНІЙ ГУЦУЛ З РОДУ МАНЧУКІВ

Був гуцулом не лише за походженням і місцем проживання. За духом, вірою і збереженням давніх устоїв. Правдивий горянин з любовʼю до схилів, знанням трав і даром знаходити гриби. Надавав перевагу золотій осені і ходити горбами самотою. Умів поводитися зі зброєю. 

З юності вважав себе Манчуком - продовжувачем батькового роду. Біографія родини Манчуків сповнена страждань, яких завдали їм російські «визволителі». Закатований у 1941 році письменник та громадський діяч Онуфрій Манчук - брат бабусі Василя Бойчука. Життєпис цієї родини, що стала на спротив у ряди УПА, сповнений історій, кожна з яких через рани, втрати і травми від москалів просто кричить про розплату. До прикладу, тато Василя шестилітнім був вивезений на десять років у Сибір без батьків, лише зі старшою сестрою! Прочитати більше у дослідженні газети «Репортер»: «Онуфрій Манчук і його родина: чотири покоління – одна війна»;

https://report.if.ua/statti/onufrij-manchuk-i-jogo-rodyna-chotyry-pokolinnya-odna-vijna/

У СТРОЮ - СТАРШИЙ СЕРЖАНТ МАНЧУК

У лютому 2022 року Василь Бойчук добровільно вступив до лав ЗСУ, підписавши контракт та обравши позивний «Манчук» як символ незламності свого роду та українського народу.

Проходив службу у складі 201-го батальйону 102 окремої бригади територіальної оборони, де виконував обов'язки техніка групи логістики, командира гранатометного відділення та сержанта з матеріального забезпечення роти ударних безпілотних авіаційних комплексів. Розпочавши у складі зведеного батальйону добровольців, захищав Україну на найгарячіших напрямках російсько-української війни, зокрема на Донецькому. Саме тут отримав поранення та контузії. 

За особисту мужність, самовідданість і сумлінне виконання військового обов'язку Василь Васильович був відзначений відзнакою Міністерства оборони України «За поранення» та нагороджений медаллю «Залізний Хрест».

Попри воєнні випробування, навчався заочно в Університеті Григорія Сковороди у Переяславі, здобуваючи фах правознавця.

ГОЛОС ГУЦУЛІВ НАЗАВЖДИ 

У 2024 році Василь Бойчук став учасником проєкту «Манчуки: різні покоління, одна війна». Нагода - 125-річчя з дня народження Онуфрія Манчука. Ідея озвучення новел Манчука-старшого голосом Манчука-молодшого належить його побратиму Андрію «Філософу» Мельничуку. Таким чином військовий начитав аудіокнигу «Жьибʼївські новелі» Онуфрія Манчука. 

Поєднання особливостей мовлення – використання того ж жаб’ївського діалекту та гуцульського світобачення – стало запорукою успіху проєкту Манчуків. Почути можна на сайті видавництва«Дискурсус»: «Жьиб’ївські новелі». Аудіокнига - Інтернет-магазин книг - Брустури

У БОРОТЬБІ З ОНКОХВОРОБОЮ

Боєць ЗСУ «Манчук» мріяв пройти маршем перемоги по «красній площі» у Москві. Але доля розпорядилася інакше. З листопада 2025 року Василь розпочав боротьбу з важкою онкологічною хворобою. За станом здоров’я навесні 2026 року був демобілізований. Однак недуга не дозволила повернутися до мрій та цивільного життя. Не допомогли ні зусилля медиків, ні пожертви на лікування імунопрепаратами, ні підтримка близьких, зокрема коханої Ольги. Пішов із життя 22 липня 2026 року. 

ПРОЩАННЯ ТА ВШАНУВАННЯ ПАМʼЯТІ 

Прощання та чин похорону відбувся 23 липня 2026 року з дому захисника в с.Ільці. Односельці на колінах зустрічали героя біля Стели Героїв Небесної Сотні в селищі Верховина.

Останнє його місце спочинку - на Алеї Героїв цвинтаря біля Церкви Святої Трійці у рідному селі Ільці. Адже «Над усі церькви нима крашшої, єк в Ільци», - писав Онуфрій Манчук.

Меморіальна дошка буде встановлена на приміщенні, де 26 років працював Василь Бойчук, - Верховинському підрозділі АТ «Прикарпаттяобленерго». Адреса: селище Верховина, вул. Степана Бандери 15. 

На згадку про Василя Бойчука та на втілення його мрії на рідному подвірʼї (с. Ільці, вулиця Центральна 86, біля заправки «Укрнафта») буде зведено каплицю Діви Марії.

Портрет героя зʼявиться і на Алеї памʼяті і сили на території каплички поблизу центрального офісу АТ «Прикарпаттяобленерго» на вулиці Індрустріальній в Івано-Франківську. 

Бережемо памʼять про героїв. Виконуємо їхні заповіти: 

- Вірити

- Допомагати

- Перемагати