Кашперко
Владислав Олександрович "KASHPER"
Владислав Олександрович "KASHPER"
Дата народження
03.04.1996
м. Борзна (Чернігівська обл.)
Дата смерті
10.02.2024
поблизу села Новомихайлівка (Донецька обл.)
Місце упокою:
Чернігівська область, м. Борзна
ВЛАДИСЛАВ КАШПЕРКО «KASHPER» — МУЗИКАНТ, ЯКИЙ СТАВ ВОЇНОМ
Є люди, які ніби народжуються із сонцем у серці. Вони тонко відчувають красу навколишнього світу, надихають інших своєю щирістю, живуть творчістю і залишають після себе світло, яке не згасає навіть після їхнього відходу.
Таким був Владислав Олександрович Кашперко — талановитий музикант, людина світлої душі, яка понад усе любила життя, музику й Україну.
Його історія — це історія людини, яка знайшла себе у творчості, дарувала людям свої пісні, свою музику й частинку власної душі. А коли рідна земля потребувала захисту, без вагань стала до її оборони.
ДИТИНСТВО. ПЕРШІ КРОКИ ДО МРІЇ
Владислав Кашперко народився 3 квітня 1996 року у родині, де завжди цінували освіту, культуру, людяність і духовний розвиток.
Його дитинство минало у рідній Борзні.
Навчався Владислав у Борзнянській школі імені Христини Алчевської, а з 2006 року продовжив навчання у Борзнянській гімназії імені Пантелеймона Куліша.
Ще у шкільні роки творчість стала невід'ємною частиною його життя.
У 2013 році він закінчив музичну школу.
Для когось музика була захопленням, а для Владислава — способом відчувати світ, говорити без слів і ділитися своїми переживаннями з іншими.
МУЗИКА, ЯКА СТАЛА ПОКЛИКАННЯМ
Після закінчення школи Владислав здійснив одну зі своїх найбільших мрій — вступив до Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.
Саме студентські роки стали часом його творчого становлення.
Він майстерно грав на гітарі, фортепіано та губній гармошці. Писав тексти, створював музику, працював над власними композиціями й постійно вдосконалював свою майстерність.
Його талант відчував кожен, хто хоча б раз чув його гру.
Саме тоді Владислав створював інструментальні гурти «Сталеві грані», «Black Rainbow», «Kashper», а також грав у відомому рок-гурті «Амстердам» Олексія Горбунова.
Разом із музикою він об'їздив багато міст України.
Його виступи відбувалися у Києві, Ірпені, Білій Церкві, Рівному, Луцьку, Тернополі, Львові, Одесі, Харкові та інших містах.
Для Владислава сцена була не просто місцем виступу.
Вона була місцем, де він міг бути собою.
ТАЛАНТ, ЯКИЙ НЕ МАВ МЕЖ
Музика була лише однією зі сторін його багатогранної особистості.
Владислав любив сноубординг, захоплювався живописом, писав картини, вишивав бісером, створював різноманітні вироби власними руками.
Йому подобалося відкривати для себе нові способи творчого самовираження.
Усе, до чого торкалися його руки, він робив із натхненням і любов'ю.
Саме творчість стала тією мовою, через яку Владислав відкривав світові себе.
ВІЙНА, ЯКА ЗМІНИЛА ВСЕ
24 лютого 2022 року життя мільйонів українців розділилося на «до» і «після».
Не став винятком і Владислав.
Попри всі випробування війни, він продовжував творити.
У 2023 році Владислав брав участь у зйомках музичних кліпів разом із Олександром Пономарьовим та Оксаною Білозір.
Водночас він активно займався волонтерською діяльністю, допомагаючи українським військовим.
Та настав момент, коли допомоги вже було недостатньо.
Владислав прийняв рішення особисто стати на захист України.
ЗАХИСНИК УКРАЇНИ
28 листопада 2023 року Владислав підписав контракт і став до лав захисників України.
Для нього це рішення було усвідомленим. Він добре розумів, що попереду чекає нелегкий шлях, але не міг залишатися осторонь, коли країна боролася за свою свободу.
12 грудня 2023 року Владислав склав Військову присягу на вірність українському народові.
Відтепер його життя змінилося назавжди.
Той, хто ще зовсім недавно виходив на сцену з музичними інструментами, тепер тримав у руках зброю, щоб захищати свою землю, своїх рідних і майбутнє України.
Владислав проходив службу гранатометником третього десантно-штурмового відділення.
З 5 січня 2024 року він виконував бойові завдання поблизу села Новомихайлівка Донецької області, де українські військові щодня стримували наступ російських окупантів.
Попереду були важкі бої, небезпека і постійний ризик для життя.
Та Владислав залишався вірним присязі, яку дав своєму народові.
ОСТАННІЙ БІЙ
10 лютого 2024 року під час виконання бойового завдання життя Владислава Кашперка трагічно обірвалося.
Смертельні поранення від ворожого обстрілу обірвали життя, яке так потужно світило.
Йому було лише двадцять сім років.
У нього залишалися мрії, творчі плани, нові пісні, які він ще не встиг написати.
Та війна безжально забрала людину, яка могла ще так багато зробити для світу.
Поховали Владислава у рідній Борзні — місті, де почалася його життєва історія.
Саме сюди тепер приходять рідні, друзі, побратими й усі, хто знав його, щоб віддати шану світлій людині, яка віддала найдорожче за Україну — власне життя.
ДЕРЖАВНЕ ВИЗНАННЯ
Мужність Владислава, його самовідданість і вірність Україні були відзначені державою.
Указом Президента України № 622/2024 від 9 вересня 2024 року його нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня (посмертно).
Ця нагорода стала символом вдячності за подвиг молодого Захисника, який до останнього залишався вірним своєму обов'язку.
Та для рідних найбільшою нагородою назавжди залишиться пам'ять про люблячого сина, рідну людину, талановитого музиканта й Захисника України.
ПАМ'ЯТЬ, ЯКА ОБ'ЄДНУЄ
Після загибелі Владислава його ім'я продовжує жити у справах людей, які його любили та пам'ятають.
У рідній Борзні на його честь проводять волейбольні турніри, що об'єднують молодь, друзів, знайомих, жителів громади та всіх, хто хоче вшанувати пам'ять Героя.
Ці спортивні зустрічі стали доброю традицією.
Вони нагадують, що пам'ять живе не лише у словах.
Вона живе у спільних справах, у єдності людей, у бажанні продовжувати те світло, яке людина залишила після себе.
Під час турнірів спортивна боротьба набуває особливого змісту.
Кожен розіграш, кожна командна підтримка, кожна перемога стають знаком поваги до людини, яка вміла об'єднувати інших, надихати своєю творчістю й щирістю.
Це ще один спосіб сказати:
«Ми пам'ятаємо. Ми вдячні. Ми не забудемо.»
ЙОГО МЕЛОДІЯ ПРОДОВЖУЄ ЗВУЧАТИ
Сьогодні над могилою Владислава майорить синьо-жовтий прапор.
Та пам'ять про нього живе не лише біля місця його спочинку.
Вона живе у написаних ним піснях, у музиці, яка й досі звучить, у картинах, створених його руками, у спогадах рідних, друзів і побратимів.
Вона живе в кожному, хто мав щастя знати Владислава.
Він умів творити красу.
Умів знаходити натхнення у звичайних речах.
Умів дарувати людям частинку своєї душі.
А коли настав час — без вагань став на захист Батьківщини.
Його життя було недовгим, але сповненим змісту.
Він встиг залишити після себе більше, ніж багато хто залишає за довгі роки.
Музику. Картини. Добрі справи. Друзів. Любов рідних. І світло, яке не згасає.
Бо справжні люди не зникають.
Вони продовжують жити у своїх справах, у пам'яті тих, хто їх любив, і в серцях тих, кого вони надихнули.
Поки звучить музика Владислава, поки його ім'я згадують із любов'ю та вдячністю, він залишається поруч.
Не лише у спогадах.
А й у світлі, яке залишив після себе.
Вічна пам'ять і слава Герою!