Меморіал

Його життя тривало лише 31 рік, але кожен його етап був наповнений змістом, працею, служінням людям і Батьківщині.

Олексій Анатолійович Жалоба народився 3 серпня 1992 року в місті Олександрія Кіровоградської області. Згодом родина переїхала до села Клинці, яке стало для нього справжньою малою батьківщиною. Саме тут минули його дитячі роки, тут він зробив перші кроки у життя, знайшов друзів, навчився цінувати чесність, працю та людяність.

З 1998 до 2009 року Олексій навчався у Клинцівській загальноосвітній школі I–III ступенів. Учителі бачили в ньому особливу дитину — старанного, дисциплінованого, допитливого, надзвичайно скромного і водночас відкритого до людей хлопця.

Перша вчителька Людмила Павлівна Суріна згадувала його як доброго, працьовитого учня, який завжди відповідально ставився до навчання. Класний керівник Світлана Миколаївна Єрмакова називала Олексія «хлопцем з очима романтика». У цих словах було все — його щирість, мрійливість, чистота душі та віра у добро.

Особливе місце в житті Олексія займала математика. Учителька Ольга Іванівна Приблуда пригадувала, що він не просто любив цей предмет — він жив ним. Його захоплювали складні задачі, логіка та закономірності світу.

Олексій із задоволенням брав участь у предметних олімпіадах та інтелектуальних конкурсах, ставав їхнім переможцем. Не менш успішним був і у спортивному житті школи. Особливо любив футбол. Навіть працюючи в інших містах, приїздив додому у вихідні, щоб вийти на поле разом зі своєю командою. Для нього це була не просто гра, а ще одна можливість бути поруч із друзями та рідним селом.

Після закінчення школи Олексій вступив до педагогічного університету імені Володимира Винниченка. З 2009 до 2015 року навчався на факультеті фізики та інформатики. Закінчив магістратуру за спеціальностями «Фізика», «Інформатика», «Освітні вимірювання» та «Астрономія».

Він мав надзвичайно широкий кругозір, захоплювався наукою, англійською мовою та прагнув постійно відкривати для себе нові знання.

Ще у студентські роки проявився ще один його талант — талант Учителя. Працюючи вожатим у дитячому літньому таборі, Олексій швидко став улюбленцем дітей.

Мама, Інга Олександрівна, і сьогодні береже безцінну реліквію — подяку, яку вихованці подарували своєму наставникові після закінчення програми Міжнародної Академії Знань та Доброти.

У ній були слова, які найкраще характеризують самого Олексія: «за обігрів сердець учнів теплом багаття своєї любові», «за розуміння і прощення», «за здатність щиро радіти успіхам і співпереживати невдачам».

Діти одностайно присвоїли йому звання «Кращий учитель усіх часів і народів». Це була нагорода, яку не можна отримати за наказом чи конкурсом. Її дарують лише щирому серцю.

У 2016 році Олексій працював учителем інформатики у Кіровоградській загальноосвітній школі №1.

Він умів зробити навіть найскладніший матеріал зрозумілим, ніколи не відмовляв дітям у допомозі та підтримував кожного учня. Для нього школа була не просто місцем роботи — це була можливість допомогти дітям повірити у власні сили.

У 2017 році Олексій розпочав службу в управлінні цивільного захисту Кіровоградської обласної державної адміністрації. Відповідальність, уважність до деталей і професіоналізм швидко зробили його одним із найкращих працівників.

Того ж року він став переможцем першого туру Всеукраїнського конкурсу «Кращий державний службовець» у номінації «Кращий спеціаліст».

У вересні 2017 року Олексій одружився зі своєю коханою Марією.

Молоде подружжя мріяло про щасливе життя, власний дім, подорожі, дітей і мирне майбутнє. Як і тисячі українських родин, вони будували плани, які жорстоко перекреслила війна.

Олексій умів дружити, підтримувати, приходити на допомогу та щиро радіти успіхам інших. Для мами він назавжди залишився єдиним сином, для Марії — коханим чоловіком, для друзів — людиною, на яку завжди можна було покластися.

З 2018 до 2019 року Олексій проходив строкову військову службу у Національній гвардії України в Кривому Розі. Саме там він отримав військовий досвід, який згодом став у пригоді під час повномасштабної війни.

Після завершення служби працював в американській компанії, що надавала логістичні послуги. Перед ним відкривалися перспективи професійного розвитку та стабільного життя.

Та 24 лютого 2022 року все змінилося.

Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення, Олексій не вагався. Уже в березні 2022 року добровільно став до лав захисників України.

Він часто говорив:

«Щоб жити краще, кожен має почати із себе…»

Для нього ці слова були не просто красивою фразою, а життєвим правилом.

Спочатку Олексій виконував завдання на блокпостах, а влітку 2023 року пройшов військову підготовку в Німеччині.

Завдяки гарному знанню англійської мови він допомагав перекладати заняття для українських військових. Одного разу саме Олексій помітив помилку в перекладі інструкції щодо роботи з кулеметом і допоміг її виправити. Він завжди прагнув, щоб усе було правильно, точно і безпечно.

У складі 13-ї бригади оперативного призначення Національної гвардії України «Хартія» старший солдат Олексій Жалоба служив у батальйоні розвідки.

Його офіційною посадою був авіаційний механік, водночас він виконував завдання як оператор ударних безпілотних літальних апаратів.

Побратими знали його за позивним «Аксель».

Так його називали через захоплення астрономією та любов до безмежного Всесвіту.

Олексій швидко став одним із найкращих операторів. Спокійний, урівноважений, уважний, він не втрачав самовладання навіть у найнебезпечніших ситуаціях. На нього можна було покластися завжди.

26 грудня 2023 року група операторів дронів у складі Олексія «Акселя», Вадима «Масона» та Віталія «Ріо» вирушила на бойове завдання поблизу села Серебрянка на Донеччині.

Ворожа керована авіаційна бомба влучила у бліндаж, де перебували військовослужбовці.

Того дня Олексій загинув.

Для України це була ще одна болюча втрата. Для матері — втрата єдиного сина. Для дружини — коханого чоловіка. Для друзів — людини, яка завжди приходила на допомогу. Для побратимів — надійного товариша, який до останнього виконував свій обов’язок.

Олексія поховали на Алеї пам’яті Захисників і Захисниць України у секторі військових поховань Далекосхідного кладовища міста Кропивницького.

За особисту мужність і самовідданість Олексія Жалобу посмертно нагороджено орденом «За мужність» III ступеня.

Його ім’я навічно викарбуване на сторінці пам’яті випускників Центральноукраїнського державного університету імені Володимира Винниченка.

У рідному селі Клинці Олексія вшановано на Алеї Слави, а на фасаді школи встановлено меморіальну дошку.

У травні 2025 року радіо «Хартія» присвятило Олексію та його побратимам відео «Вони тримали небо» — історію про людяність, відвагу і пам’ять.

Олексій Анатолійович Жалоба прожив життя, у якому не було випадкових вчинків.

Він був учителем, який навчав дітей не лише формулам, а й доброті. Державним службовцем, який чесно виконував свою роботу. Людиною, яка любила науку й футбол, дивилася на зоряне небо, мріяла про майбутнє, будувала сім’ю, уміла дружити, підтримувати та щиро радіти чужим успіхам.

А коли його країна опинилася в небезпеці — став на її захист.

Його світло не згасло разом із його життям. Воно залишилося у спогадах рідних, у вдячності учнів, у пам’яті друзів і побратимів, у серцях усіх, хто мав щастя знати Олексія.