Меморіал

Поруч із Віталієм його дружина Мар’яна та їхні діти — донька Владислава і син Тимофій — почувалися в безпеці. Він умів підтримати, пожартувати у важку хвилину й був людиною, на яку завжди можна було покластися.

«Найчастіше до мене повертаються прості, теплі спогади про Віталія. Його усмішка, вміння завжди підтримати та пожартувати так, що всі проблеми йшли на другий план. Він був моєю опорою, сильним плечем. З ним я відчувала, що ми з дітьми в безпеці. На нього завжди можна було покластися. Моменти, коли він був поруч із дітьми… Він був дуже хорошим батьком і найкращим чоловіком», — згадує Мар’яна.

13 травня 2022 року Віталій став на захист України. Служив штурмовиком у 710-й окремій бригаді охорони Держспецтрансслужби. Після поранення повернувся до служби й продовжив захищати країну у 53-й окремій механізованій бригаді імені князя Володимира Мономаха. Побратими дали йому позивний «Джміль» за працьовитість і відданість справі.

За словами Мар’яни, Віталій урятував двох побратимів: одного — під час штурму під Бахмутом, іншого — у Серебрянському лісі. Дружина розповідає, що під час штурму він проніс пораненого побратима п’ять кілометрів під обстрілом і врятував йому життя. Для неї ці вчинки — свідчення його мужності та відповідальності за людей, які були поруч.

За життя Віталій отримав орден «За мужність» III ступеня, почесний нагрудний знак «Золотий хрест» і медаль за поранення, якого зазнав під Урожайним. За словами Мар’яни, «Золотим хрестом» його відзначили за порятунок побратима, якого він виніс з-під обстрілу. Кожна нагорода свідчить про його відвагу. Та для близьких найціннішим залишається те, яким Віталій був удома — люблячим чоловіком і турботливим батьком.

11 жовтня 2024 року Віталій загинув від удару ворожого дрона поблизу села Григорівка на Донеччині. Йому було 27 років. Поховали Захисника в рідному селі Дуб’є.

«Ви знаєте, мені й досі інколи здається, що він десь там, на завданні, на позиції, і скоро приїде у відпустку. Дуже бракує його голосу й тепла, але любов і спогади про нього залишаються з нами щодня», — говорить Мар’яна.

Віталія пам’ятають мама, дружина, сестра, побратими та всі, кому він був дорогий. Донька Владислава й син Тимофій назавжди залишатимуться його найріднішим продовженням.