Меморіал

Максим Львов любив життя — рух, дорогу, мотоцикли, зустрічі з друзями й час із близькими. Мав сильний характер, власну думку та принципи. Водночас був веселим, щирим і турботливим, умів розсмішити й подарувати гарний настрій.

Саме таким його пам’ятає дружина Ганна — життєрадісним, ніжним і люблячим.

Максим народився 21 грудня 1995 року. 

Його мама — Оксана Львова, батько — Сергій Львов, брат — Андрій Львов.

Відвідував дитячий садочок, згодом навчався у Валківському ліцеї, який успішно закінчив. У 2013 році розпочав навчання в Харкові за спеціальністю «реабілітолог». Працював за кордоном водієм.

З майбутньою дружиною Ганною Львовою Максим познайомився випадково — на дискотеці. Ця зустріч стала початком їхньої історії кохання.

«Ми познайомилися з Максимом дуже випадково — на дискотеці. Тоді я навіть не могла уявити, наскільки ця випадкова зустріч змінить усе моє життя», — згадує Ганна.

Три роки вони зустрічалися, пізнавали одне одного та будували стосунки. 7 березня 2020 року стали чоловіком і дружиною. Їхній шлюб тривав понад шість років.

Одним із найтепліших спогадів для Ганни залишилася пропозиція руки та серця.

«Максим дуже красиво зробив мені пропозицію руки та серця — саме на мій день народження. Для мене це назавжди залишиться одним із найтепліших спогадів нашого життя».

Він міг здаватися серйозним і суворим, але поруч із дружиною був ніжним, турботливим і люблячим.

Ганна згадує, що поруч із чоловіком було неможливо надовго залишатися серйозною. Він дуже любив жартувати, сміятися й смішити інших. Умів розрядити напружену ситуацію та подарувати гарний настрій. Його легкість і життєрадісність притягували людей.

Водночас Максим мав тверді переконання. Якщо щось вирішував, змінити його думку було складно. Він не боявся бути собою й залишався вірним власним принципам.

Однією з найбільших пристрастей Максима були мотоцикли. За словами дружини, це захоплення було частиною його свободи, характеру та життя. Він любив рух, дорогу й життя без зайвих обмежень.

Важливе місце в його житті посідав байкерський клуб Iron Heads. Там Максим знайшов багато близьких по духу людей. Ганна говорить, що клуб став для нього справжньою душею та великою частиною життя.

Максим мав багато друзів. До нього тягнулися, з ним хотіли спілкуватися й проводити час. Його цінували за щирість, гумор і характер.

З 2020 року Максим служив у Державній службі України з надзвичайних ситуацій. Коли почалося повномасштабне вторгнення, добровільно залишився в Харкові. Разом з іншими рятувальниками гасив пожежі, що виникали внаслідок обстрілів, допомагаючи місту в найважчий період.

7 серпня 2025 року Максим став на захист України. Служив у підрозділі «Птахи Мадяра», у складі підрозділу ударних БпЛА. Мав статус учасника бойових дій.

9 серпня 2026 року Максим загинув. Його поховали в місті Валки Харківської області, на Рогозовому кладовищі.

Для дружини Ганни, мами Оксани, батька Сергія, брата Андрія та численних друзів він залишив багато теплих спогадів. Ганна хоче зберегти пам’ять про його сміливість, сильний характер і любов до життя — про того Максима, якого вона випадково зустріла на дискотеці й покохала.

Світла пам’ять Максиму Львову. У спогадах близьких назавжди залишаться його сміх, турбота й любов до життя.