Меморіал

Мар’ян народився 2 жовтня 1997 року у селі Риків на Львівщині. У родині, де панували тепло, справедливість і любов до праці, виростав добрий, чесний і щирий хлопець. Вдома його лагідно називали Марік. Мама Ольга дбала про затишок, виховувала дітей у любові до людей та землі. Тато Богдан працював водієм. У родині зростало семеро дітей — троє дівчат і четверо синів, і кожен мав у серці вогонь, але саме Мар’ян завжди прагнув більшого. Він мріяв вирізнятись, казав, що хоче бути бізнесменом, хоче створити своє життя власноруч.

У школі Мар’ян був старанним і відповідальним, з охотою вчився на відмінно, потім здобув професію машиніста. Після навчання працював на будівництві. Але за цим буденним — ховалася велика мрія: мати родину, дітей, дім і свою справу. Але життя розпорядилося інакше.

Доброволець за покликом серця!

2022 рік змінив усе. Коли на землю ступив ворог, Мар’ян не зміг залишитися осторонь. Разом із двоюрідним братом Назаром (Торетто) він пішов добровольцем до штурмового батальйону “Карпатська Січ”, у підрозділ «Білі Демони». Своїм рішенням не поділився з родиною, казав — піде волонтером. Лише згодом мати впізнала його по телевізору — він ішов у танку. Так родина дізналась, що її син на передовій.

Мар’ян був молодшим сержантом, позивний «Марік» — з ним він виріс, з ним і пішов у війну. Він став командиром FPV-розрахунку — виконував складні й небезпечні завдання, нищив техніку ворога, рятував побратимів.

Бої, що крізь серце.

Марік пройшов чимало гарячих точок:
• Оборона Вірнопілля, Харківщина (квітень–вересень 2022)
• Штурм Дмитрівки, Харківщина (червень 2022)
• Штурм Комишувахи та Топольського (вересень 2022)
• Зачистка Ізюма, Лиманська операція (вересень 2022)
• Звільнення Тернів, Донеччина (жовтень 2022)
• Кремінська наступальна операція, оборона Тернів (жовтень 2022 – жовтень 2023)
• Бої за Макіївку (2024)

Він був там, де найважче. Його сміливість надихала, його рішучість рятувала життя інших.

Поранення і останній бій.

У квітні 2024 року, під час бойового завдання біля м. Макіївка, Мар’ян зазнав важких поранень. Втратив очі, ліву ногу до коліна, праву руку втратив до ліктя, на лівій руці не було пальців, отримав важкі опіки по всьому тілу. Потрапив він до лікарні 18 квітня. Переніс велику кількість операцій, після чого його ввели в штучну кому. Шість днів Марʼян боровся за своє життя. Нажаль, 24 квітня 2024 року його сердце назавжди перестало битись у лікарні міста Дніпро.
Він віддав найдорожче — своє життя — за кожного з нас. Посмертно отримав орден. Його ховали, як героя, з тремтінням у серці кожного.

На його честь у місті Стрий висаджено магнолію — як символ світла, яке він ніс у цей світ.

Пам’ять жива.

Мар’ян назавжди залишиться тим, хто ніколи не відступив. Тим, хто, попри біль, повертався до побратимів. Тим, хто мріяв, кохав, будував плани — і до кінця залишався вірним своєму обов’язку.

«Я не вмираю, лише тільки гину.
Маковим цвітом зросту у траві…»

Його життєвий шлях — це історія любові до життя, відваги й великої душі. Поки ми пам’ятаємо — він живе. І буде жити в кожному дні вільної України.