Меморіал

Михайло народився 9 лютого 1977 року в селі Трійця. Серед гір і полів, у теплому родинному колі зростало його дитинство разом із сестрами. Там, де кожна стежка знала його кроки, формувався характер — стриманий, працьовитий, з глибокою пошаною до родини, праці та рідної землі.

Навчався в Троїцькій школі, потім — у вечірній школі в Заболотові, а згодом продовжив навчання в Коломиї. В юнацькі роки пройшов строкову службу, де здобув звання сержанта — дисциплінованого, відповідального, надійного.

У березні 2001 року поєднав своє життя з коханою Калиною. Разом вони створили затишну родину, де панували любов, повага і підтримка. У 2003 та 2004 роках народилися їхні сини — Ігор та Олександр. Михайло виховував їх у дисципліні, але з великою любов’ю, передаючи синам свої цінності та вміння.

Після страшної повені 2008 року родина переїхала з рідної Прутівки до сусіднього села Гутір-Будилів. Він не нарікав, не жалівся — знову збудував дім, знову став на ноги. Усе, до чого торкались його руки, набувало форми й сенсу. В нього були справжні «золоті руки» — майстер на всі справи.

З 2009 року працював бригадиром у Снятині в цеху з виготовлення тротуарної плитки. Колеги та керівництво його цінували, поважали, вірили в нього. Вони чекали — чекали на його повернення з перемогою…

Михайло був людиною великої внутрішньої сили. Усміхнений, але серйозний. Спокійний, врівноважений, неконфліктний. Не любив метушні, але мав щирих і вірних друзів. У нього була маленька бібліотека — з любовʼю збирав історичні книги, якими надихав себе й своїх синів. Він привив їм найголовніше — любов до України.

Тому, коли 25 лютого 2022 року країна покликала своїх захисників, Михайло не вагаючись о 8-й ранку був уже у військкоматі. З перших днів повномасштабної війни став до лав 10-ї гірсько-штурмової бригади. Разом із побратимами пройшов непростий шлях — аж до села Спірне в Донецькій області.

2 липня 2022 року, під час ворожого обстрілу, перебуваючи на бойовій позиції в ролі оператора штабу протитанкового артилерійського дивізіону, Михайло отримав смертельне поранення. Наступного дня прийшла страшна звістка. Його поховали в селі Хутір-Будилів — серед тих самих карпатських схилів, які він любив.

28 листопада 2022 року, указом Президента України, Михайлу було посмертно присвоєно орден «За мужність» ІІІ ступеня та медаль «За заслуги перед Прикарпаттям».

Він залишив по собі світлу пам’ять, незламний приклад гідності, сили й справжньої любові до рідних і України. Його ім’я житиме в серцях тих, хто його знав, і в пам’яті вдячного народу.