Меморіал

Рубаняк Роман Васильвич народився 26.12.1985р., в мальовничому гірському селі Пробійнівка, Верховинського району, Івано-Франківської області, в сім’ї Василя та Олени Рубаняків…. З дитинства Роман любив ходити в ліс по гриби, любив ловити рибу. У школі подобалося вивчати математику, географію. Захоплювався малюванням, кресленням. Був товариським, знаходив спільну мову як із старшими за себе, так і з молодшими. Мав свою думку, не піддавався поганому впливу. Вдома Роман був улюбленою дитиною. Допомагав батькам, найбільше татові. Кожне літо працював на пасіці. Мріяв про велосипед. І його дитяча мрія здійснилася. На зароблені гроші купив велосипед “україна”.

Коли закінчив школу, то працював і лісорубом, і водієм. Не соромився ніякої тяжкої роботи, бо змалку знав “хто працює, той має”. Сміливо і без вагань призвався до армії. Служба в прикордонника не була легкою, але він ніколи не жалівся, бо не звик нарікати на життя. Коли строк служби закінчився, то Романові пропонували залишитися, підписати контракт, але він відмовився. Вдома на нього чекали: мама, тато і молодша сестра. Перебуваючи на службі в армії, Роман писав листи рідним, зокрема сестрі. І з тих листів сестра зрозуміла, що її брат ніколи не переставав турбуватися про неї. “Саме після армії, ми стали по-справжньому рідними братом і сестрою” — згадує сестра Марія.

У 2006 році Роман повернувся з армії і продовжив працювати у рідному селі… Завжди старався допомогти рідним, друзям, сусідам і просто незнайомцям. Був добрим, уважним, щирим, чуйним до стороніх людей….. Завжди робив більше, ніж говорив…. А головне Роман був справедливим, долав випробування гідно навіть, якщо було важко… У 2012 році одружився з дружиною Лілією і переїхали жити у с. Слобідка, Косівського району. Ромашка був найкращим чоловіком, Він був домом, татом, мамою…. Він замінював своєю турботою всіх і все… У 2014 році народився синочок Олексійко (копія татка по зовнішності)… На прикінці 2015 року народився ще один синочок Дмитрик (копія татка по характеру)… Найхоробріший татко двох синів, завжди для них був опорою, хоча часто був відсутнім дома через роботу… Ромашка, так називала його дружина, був справжнім чоловіком для неї і батьком для своїх синів… Романові доводилося працювати за кордоном, щоб прокормити сім’ю, але навіть на відстані ми відчували його любов, турботу, переживання… Коли Він приїздив додому, це були незабутні миті, Він весь свій час приділяв сім’ї… Рома нікого не обділяв своєю увагою….

Того тривожного дня для всіх українців, Роман також був за кордоном, але вже 3 березня він був в Україні… Вся родина його благали не іти, але він сказав лише оду фразу: “Я давав присягу і як я буду дивитися після цього в очі своїм хлопчикам (дітям)…” Більше ні слова… Наступного ранку Роман був уже у воєнкоматі…. 5 березня відправився на схід… З самого початку Ромашка воював на Запоріжзькому напрямку у 128 окремо гірсько-штурмовій бригаді…. До останього подиху був вірний своїй присязі, Україні і своїм синам… Загинув під час останього виходу на позиції 4 травня 2022 року, у селі Новоданилівка, Пологівського району, Запоріжзької області…..

Російсько-українська війна забирає найкращих — патріотів, сміливців, цвіт нашого народу. Вночі 7 травня жалобний кортеж привіз Романа Рубаняка — жителя Слобідки. Того дня у селах, якими рухалася траурна процесія, змінили комендантську годину, щоб дати можливість жителям району, передовсім землякам Героя, гідно його зустріти. Під холодним дощем, обабіч шляху на колінах стояли люди із засвіченими лампадками.

Сотні косів’ян чекали небесного воїна на майдані Незалежності. За сумною традицією, тут символічно віддають шану загиблим Героям всі жителі усієї Косівщини. І знову пролунав Державний Гімн. І знову отці-декани Іван Близнюк і Роман Іванюк провели поминальний молебень, знайшли такі потрібні зараз слова підтримки для заплаканих рідних, які стояли на майдані біля домовини Романа.

Поховали Героя у вівторок.
Посмертно нагороджено орденом “За мужність” ІІІ ступеня.

Вічна пам’ять і слава Герою!