Меморіал

Народжений 15 квітня 1976 року в місті Острог на Рівненщині, Леонід із дитинства вирізнявся добротою, спокоєм і чутливістю до всього живого. Він ріс у родині, де головною мовою була людяність, і проніс цю мову серця через усе життя.

Освіта, праця, служіння — у всьому був послідовним, старанним, чесним. Навчався в Острозькій та Межирицькій школах, здобув фах бухгалтера, згодом — інженера-землевпорядника у Львівському державному аграрному університеті. Своє життя присвятив державній службі, працював у земельному кадастрі, виборчій системі, у справах надзвичайних ситуацій та мобілізаційної роботи. З 2014 по 2023 рік — головний спеціаліст відділу у виконкомі Острозької міської ради.

Але справжня глибина його душі проявлялась не в посадах, а в тому, як він жив. Любив риболовлю, ночівлі в наметах, ліс, гриби й нескінченні подорожі Україною. Він умів бути щасливим у простому. Беріг кожну комашку, кожну квітку, кожне життя. Люди говорили: «Будуть інші, але такого друга, як Льончик, більше не буде». І це була правда.

Зі студентських років мав вірну компанію друзів, які залишались поруч упродовж усього життя. Леонід був тим, хто завжди прийде на допомогу, навіть якщо це означає відкласти власні справи. Він мав лагідний характер, щире серце й теплі очі. Навіть домашні тварини тягнулись до нього, відчуваючи добро, яке йшло від цієї людини.

У родині — турботливий чоловік і батько. Він прийняв доньку дружини як рідну і разом виховував сина, якого любив безмежно. 16-річний ювілей сина вони зустріли разом, хоч і по телефону. За два дні після того, як хлопцеві виповнилось 16 — Леонід загинув.

У березні 2023 року він добровільно став до лав Збройних Сил України. Прийшов по повістку сам. Сказав дружині-медику:
«Я пішов. Ти не підеш — на тобі дитина і батько. Я йду. Так треба».
Це були слова зрілої, відповідальної й мужньої людини. Його часта фраза, яка стала символом його віри —
«Чого ти шухєруєш? Все буде добре».

Спочатку Леонід був звʼязківцем. Пізніше — оператором роти управління радіоелектронної боротьби 141-ї окремої механізованої бригади. Загинув 15 січня 2025 року під час виконання бойового завдання поблизу села Времівка, Донецької області.

Його втратила родина, друзі, побратими. Його втратила країна. Але не втратила памʼять.

Леонід Степанюк залишив по собі не лише сум. Він залишив приклад. Світло. І гідність, яку несе справжня людина.