Меморіал

Демешко Денис Дмитрович, позивний «Спорт» —
старший солдат, старший водій третього кулеметного відділення
кулеметного взводу роти вогневої підтримки спеціального призначення
6-го батальйону у складі бригади АЗОВ Національної гвардії України.

Народився 4 лютого 2005 року в селі Орлянське Василівського району Запорізької області.

З 2011 року навчався в Орлянській загальноосвітній школі. З раннього дитинства вирізнявся допитливістю, любов’ю до знань і книжок. Захоплювався енциклопедіями, науковою та художньою літературою, багато аналізував, мислив, ставив запитання. Так формувалась його глибока і самобутня особистість.

Мав талант до музики. Вчився у Балківській музичній школі по класу гітари — за два роки пройшов одразу три класи. Грав з душею, тонко відчував гармонію звуків. Це була його тиха віддушина серед навчання й щоденного життя.

У 2022 році, після закінчення школи, вступив до Запорізького національного університету на факультет соціології та управління, спеціальність — політологія. Навчався добре, був відповідальним та цілеспрямованим.

Займався спортом, ходив у тренажерний зал, захоплювався боксом. Тренер бачив у ньому великий потенціал і готував до чемпіонату України. Денис також активно волонтерив, допомагав іншим, брав участь у діяльності військово-патріотичного клубу «Сентурія», де загартовувався фізично й морально, здобував бойові навички, дисципліну та розуміння сучасних викликів.

У 18 років отримав водійське посвідчення. Він прагнув встигнути все: тренування, навчання, картинг, екскурсії, волонтерство, спілкування з друзями. Був щирим патріотом. Ще в 18 років намагався вступити до спецпідрозділу АЗОВ, але його не взяли. Та він не здався. Рік виснажливих тренувань, служба в третій штурмовій — і знову відмова. Тоді Денис сказав:
«Якщо не візьмуть до АЗОВу — заспокоюсь, буду навчатись далі та волонтерити».
Але його таки прийняли. У березні 2024 року він став добровольцем. Це був його шлях. Його свідомий вибір.
Його гаслом було: «Я йду звільняти свій дім та рідних з окупації».

Його поважали за щирість, небайдужість, рішучість та відповідальність.

13 жовтня 2024 року в районі населеного пункту Неліпівка Бахмутського району Донецької області, виконуючи бойове завдання із забезпечення відсічі збройної агресії Російської Федерації, Денис загинув. Він проявив незламну стійкість, відвагу та вірність присязі. Йому було лише 19.

26.05.2025 Указом ПУ номер 351 нагороджений орденом "За мужність" ІІІ ст.( посмертно).

Його життя — це приклад глибокої любові до Батьківщини.
Його подвиг — знак безмежної відданості українському народові.

Він був найкращим сином, братом, другом, співрозмовником.

Слова матері до рідного сина…

Навчи мене без тебе жити.
Щодня повільно помираю —
Без твого слова, без усмішки…
Я в спогадах твій голос шукаю.

Хіба це час?.. Це просто мить…
Та як багато ти встиг лишити…
Твоя дорога вічно блищить
У тих, хто навчився любити.

Вічна слава та шана Герою.
Денисе, ти назавжди з нами.