Меморіал

Молодший сержант, командир стрілецького відділення стрілецького взводу стрілецької роти 125 окремої бригади ТрО ЗСУ.
Позивний: «Гард»

Народився Вадим 5 вересня 1996 року в місті Южноукраїнськ. Навчався у четвертій школі, відвідував восьмий дитсадок. З дитинства мав дуже добру пам’ять, до п’ятирічного віку вже знав правила дорожнього руху, особливо цікавився великогабаритним транспортом. У шкільні роки захоплювався альпінізмом, фотографуванням, музикою, закінчив музичну школу за класом ударних інструментів. Високої майстерності досяг у виконанні трюків на роликових ковзанах.

Одразу після школи працював інструктором льодової ковзанки «Слайз». Згодом переїхав до Львова, де влаштувався на приватну меблеву фабрику.

Шлях захисника
Після повномасштабного вторгнення 27 березня 2022 року добровільно став до лав ЗСУ, для чого декілька днів простояв у черзі до військкомату. Його рішення було усвідомленим і глибоко особистим. Його батько служив в АТО, а у 2022 році також взяв до рук зброю, щоб захищати рідну країну. Вадим говорив:

«Я йду захищати свою сім’ю»

Позивний «Гард» взяв на честь свого рідного міста — Южноукраїнська. Цікавився історією, краєзнавством, мав велику любов до рідного краю. Його побратими згадують, що Вадим завжди йшов першим, не боявся брати на себе відповідальність, був прикладом витримки та тактичного мислення. На фронті здійснилась його дитяча мрія про великі машини - Вадим багато їздив на військовій техніці, зокрема на БТРах.

«Ми не втратили бійця — ми втратили командира» — так сказав його підлеглий після загибелі Вадима.

Він ніколи не боявся йти попереду, брав удар на себе, витягував своїх хлопців із найгарячіших точок. На фронті проявив себе як талановитий FPV-оператор, який не тільки керував дронами, а й навчав цього інших.

«Його атаки були точними, а дії — продуманими», — згадують побратими.

У своїх останніх повідомленнях Вадим писав:

«Я в нормі. Тішусь, що виконали поставлену задачу на ці дні… Прогрес поступово малими кроками та й іде!»
«Страх був дуже сильний, особливо коли йдеш сам свідомо у військкомати, стоїш у черзі… Але не думав. Бо по відчуттях розумів: або ми виборюємо своє життя та свободу, або складаєм лапки. І тут вибір очевидний, хоч і важкий…»

Загибель
22 січня 2024 року ввечері Вадим написав матері останнє повідомлення: "Тут обстріл".Тривалий час рідні, що втратили зв'язок з воїном, шукали його по госпіталях, у списках полонених, але у середині лютого прийшла страшна звістка. Під час виконання бойового завдання поблизу населеного пункту Федорівка на Бахмутському напрямку, Вадим загинув, прикриваючи свій підрозділ. Один із уламків важко поранив його, після чого почалася сильна пожежа. Побратими не змогли врятувати молодшого сержанта.

«Він міг піти, але залишився на позиції, поки всі його підлеглі не відійшли в безпечну зону»

Вшанування пам’яті
За свою службу Вадим був неодноразово нагороджений грамотами та відзнаками:

Відзнака «За мужність і відвагу»

Почесне звання «Почесний громадянин Южноукраїнської міської територіальної громади» (посмертно)

Грамота від Львівської обласної ради (2023)

Відзнаки та подяки командування за сумлінну службу

Спогади побратимів
«Гард був прикладом для багатьох побратимів, тому став командиром відділення. Його поважали за розум, кмітливість, впевненість та рішучість…»
«Зберігав спокій у найгарячіших моментах. Велика втрата для всього українського народу. Гинуть кращі сини України…»
«Мав за честь служити з тобою!»

Пам’ять
Памʼять про Вадима Дмитрика живе не лише у військових звітах, а й у серцях усіх, хто знав його.

Його приклад, сила духу, вірність та жертовність — назавжди збережені в пам’яті побратимів, рідних і вдячного народу.