Меморіал

Вітаю вас на моїй сторінці.
Я Козлов Ігор Віталійович, народився у місті Дніпро 16.12.1980 року у сім'ї робітників заводу. Мати працювала в ЖДЦ, а батько - в цеху електропостачання. Нажаль я рано втратив маму. Мною опікувалися старші сестри, але здебільшого я вчився бути самостійним. Я був неабияким бешкетником, але завжди все робив по справедливості, по правді. Я ніколи нічого не боявся. Дуже любив футбол, навіть займався професійно, любив дискотеки і своїх друзів. Закінчив 9 класів у школі номер 106.
Армійськи роки пройшли в Криму. Після армії прийшов працювати на завод ім. Петровського, в конверторний цех, підручним сталевара. У 2003 році одружився і в мене народився син. Це був насичений рік, оскільки ще й отримав підвищення - машиніст дистрибутора. Тонни металу були в моїх руках кожної зміни. Я любив свою роботу, любив дивитись як плавиться сталь, любив отримувати результат. Люди які працювали зі мною мене поважали і довіряли мені, пізніше я став наставником для багатьох нових працівників. Я отримував грамоти, як кращій працівник, мене друкували у газеті і навіть на дошці пошани висіло моє фото.
Так і жив - працював, виховував сина, будував дім. Пізніше народилась донечка. В 2019 році довелося змінити роботу, мій новий шлях почався на Дніпровському Стрілочному заводі, підручним сталевара. Ми з дружиною планували майбутнє своїх дітей, працювали, мріяли про краще життя, але прийшла війна...
З перших днів я став до лав ЗСУ. 2 березня 2022 року я був зарахований до
в/ч А 0536, 53 бригада, на посаду стрілець- помічник гранатометника 1 механізованого відділення 3 механізованого взводу 4 механізованої роти 2 механізованого батальйону. 5 березня 2022 року ми тримали перший бій. Він був важким, дуже виснажливим, але нами рухала жага до свободи. Ми стояли за свої сім'ї, за всих тих мирних людей, які чекали нас вдома. Я не був по професії військовим, але я був відданим своїй присязі, своїй країні і нашому вільному народу.
Волноваха, Покровськ, Кліщіївка, Авдіївка — це лише частина місць, де ми з побратимами тримали позиції. Ми боролися за кожного українця.
19.02.2023 року близько 11.20, поблизу населеного пункту Водяне у Денецькій області, з боку ворога був відкритий артилерійський обстріл нашої позиції. З цієї позиції я вже не вийшов.

20.02.2023 року Козлова Ігоря Віталійовича оголосили безвісти зниклим. Сім'я шукала його 2 роки і 5 місяців. 22.07.2025 року - збіг ДНК. 29.07.2025 року Герой України, Козлов Ігор Віталійович, був похований, у рідному місті Дніпро на міському Діївському кладовищі, на Алеї Героїв.
Ігор прожив життя чесно. Працював, любив, мріяв і врешті віддав найдорожче — своє життя — за Україну.