Меморіал

Ткачук В’ячеслав Вікторович, або, як його ніжно називали рідні, Славуня, народився 23 жовтня 1950 року в селі Лащівка Первомайського району Миколаївської області. З дитинства він був допитливим, працьовитим і надзвичайно життєрадісним.
У 1967 році В’ячеслав закінчив Синюхино-Брідську середню школу, а згодом вступив до Кривоозерського СПТУ, де здобув професію тракториста-машиніста широкого профілю. Його любов до землі, до праці була в крові, і він завжди підходив до своєї справи відповідально та з душею.
Закінчивши училище, Славік був призваний на службу до лав Радянської армії. Як і в житті, у війську він відзначався відповідальністю, силою духу та невгамовною енергією. Після служби, у 1973 році, він вирішив продовжити навчання та вступив до Мигіївського радгоспу-технікуму, обравши фах агронома. Земля була для нього не просто роботою — він розумів її, відчував її силу й завжди працював із великою любов’ю.
Після завершення навчання у 1975 році В’ячеслав одружився, створивши затишний дім, сповнений тепла та радості. Разом із дружиною вони оселилися в селі Мічуріне, де він працював у колгоспі «Перемога».
Славко завжди був душею компанії. Він жартував, піднімав настрій усім навколо та мав неймовірне почуття гумору. Його сміх лунав голосно, а його доброзичливість та щирість робили його улюбленцем у колі друзів і знайомих. Веселий, життєрадісний, завжди готовий допомогти — таким його запам’ятали всі, хто його знав.
Окрім цього, він був надзвичайно працьовитим і господарським. Його дім завжди був у порядку, а подвір’я — доглянутим. Він любив працювати на землі, майструвати, створювати щось власними руками. Але найбільшою його гордістю була сім’я.
В’ячеслав був люблячим чоловіком, дбайливим батьком для свого сина та доньки. Він вкладав у них свою мудрість, турботу, вчив жити чесно та гідно. Його серце належало його родині, і він робив усе, щоб вони були щасливими.
На жаль, у свої 55 років В’ячеслав пішов із життя через важку онкологічну хворобу. 18 березня 2006 року його не стало…
Але світла пам’ять про нього залишилася в серцях рідних та друзів. Він живе у кожному доброму спогаді, у кожному щирому слові. Його жарти досі згадують із посмішкою, а його турботу — з теплотою.
Славік назавжди залишиться у серцях тих, хто його знав. Він був і залишається прикладом доброти, любові до життя та незламного духу.
Світла пам’ять тобі, В’ячеславе…