Меморіал

Народжені в один день, 5 травня 1978 року, у місті Запоріжжі, брати-близнюки Юрій та Олег Морареску були нерозлучними від дитинства і до останнього подиху. Разом росли, навчалися, працювали й навіть мріяли відкрити власний тату-салон. Їхні долі завжди йшли поруч — у радості та випробуваннях, у мирному житті й на війні.

У Юрія та Олега була старша сестра — Віта. Для них вона була не просто сестрою, а справжньою опорою і другом. Вони жартома називали її «старший брат Михайло», бо відчували в ній силу і рішучість, що завжди тримала сім’ю разом.

Її сини не раз казали, що мама любить своїх братів навіть більше, ніж власних дітей. І справді — Юрій та Олег займали у її серці особливе місце. Саме тому їхня загибель стала для неї страшним ударом, втратою, яку важко осягнути. Віта зберігає пам’ять про братів у кожній розмові, у кожній родинній історії, передаючи цю любов і біль далі.

Юрій Морареску, позивний «Жора»

Юрій Валерійович закінчив середню школу №6 у Запоріжжі. Працював слюсарем зі збирання металоконструкцій на фірмі «Флайт», що виготовляла зовнішню рекламу, пізніше — оброблювачем виробів із гуми на взуттєвій фабриці «MIDA».

У 2005 році він разом із сім’єю переїхав у селище Кушугум Запорізького району. Від 2017 року й до початку повномасштабного вторгнення працював за кордоном разом із братом Олегом та його дружиною.

Був душею компанії: любив збирати навколо себе рідних та друзів, грав на гітарі, співав пісні, заряджав усіх оптимізмом. Особливим захопленням була риболовля.

З перших днів повномасштабної війни Юрій добровільно став на захист України. Служив у 114-му окремому батальйоні 110-ї окремої бригади ТрО (в/ч 7280) рядовим. Брав участь у бойових діях на території Донецької області.

У результаті численних контузій, отриманих під час боїв, 11 березня 2023 року Юрій помер у Запорізькій обласній лікарні від набряку головного мозку.

У нього залишилася дружина Наталія, донька Дар’я, син Олексій та онук. Похований у рідному Кушугумі.

Олег Морареску, позивний «Румин»

Олег Валерійович, як і брат, навчався у школі №6 Запоріжжя, працював на фірмі «Флайт» та на фабриці «MIDA». У 2005 році переїхав до Кушугума разом із сім’єю, а з 2017 року працював за кордоном із братом.

Життєрадісний і товариський, він завжди був центром родинних зустрічей. Любив музику, грав на гітарі, співав пісні, даруючи людям радість і тепло. Його серце знаходило спокій у риболовлі.

Після загибелі брата Юрія у березні 2023 року Олег прийняв важливе рішення: піти добровольцем на фронт у ті самі підрозділи, де служив його близнюк. Він вступив до лав 114-го батальйону 110-ї бригади ТрО (в/ч 7280), рядовим.

27 березня 2024 року, виконуючи бойове завдання біля села Дігтярне Сумського району, загинув унаслідок підриву автомобіля на керованій міні.

У Олега залишилися дружина Яна та син Андрій. Він похований на Алеї Слави у Кушугумі.

Вічна єдність

І Юрій, і Олег були людьми великої душі — добрими, щирими, завжди готовими допомогти іншим. Вони пройшли пліч-о-пліч усе життя, а їхній подвиг назавжди залишиться прикладом братерської любові, відваги та жертовності.

Вони мріяли про мирне життя, про власну справу, та війна забрала ці мрії. Натомість залишила нам їхню історію — історію двох братів, що стали на захист своєї землі й віддали за неї найцінніше.

Вічна пам’ять і шана братам-близнюкам Морареску — Юрію та Олегу. Їхні імена назавжди закарбовані в серцях рідних, побратимів і всієї України.