Меморіал

Тарасенко Сергій Ігорович, позивний «Писар», народився 25 березня 1996 року в селі Герасимівка Роменського району Сумської області. Тут промайнуло його дитинство та юність. Навчався в місцевій середній школі, де його знали як доброго, щирого та цілеспрямованого хлопця.

Після школи здобував освіту в Роменському коледжі Київського національного економічного університету за спеціальністю «нафтогазова інженерія та видобуток». Згодом продовжив навчання у Івано-Франківському національному університеті нафти та газу, де отримав вищу освіту за обраним фахом.

Сергій захоплювався спортом, особливо важкою атлетикою, мав певні досягнення у цьому напрямку. Його любили друзі, адже йому були притаманні всі найкращі людські якості: доброта, чесність, відкритість. Він був турботливим сином і онуком, уважним чоловіком та татом, надійним другом.

21 січня 2022 року Сергій одружився. Разом з дружиною вони з нетерпінням чекали на поповнення у родині, і вже 25 серпня 2022 року на світ з’явилася довгоочікувана донечка Єва Сергіївна — блакитноока радість батьківського серця.

У січні 2023 року Сергія мобілізували на військову службу. Він пройшов навчання в учбовому центрі, після чого був призначений навідником відділення механізованого батальйону 31-ї окремої механізованої бригади Збройних Сил України. Разом із побратимами мужньо обороняв рідну землю від російського агресора на південному напрямку.

Перед виходом на бойове завдання Сергій відчував небезпеку. Він просив рідних почати пошук, якщо за п’ять днів не вийде на зв’язок, і сказав дружині оберігати його єдину кровиночку Євочку. Дружина вірила, що все буде добре, але, на жаль, тривога справдилася. Уже на четвертий день вона почала пошуки. Командування не квапилось, і саме рідні знайшли його лише через два тижні після загибелі.

04 червня 2023 року, під час виконання бойового завдання поблизу села Сторожеве Волноваського району Донецької області, Сергій загинув унаслідок ворожого обстрілу. Йому було лише 27 років.

Ідентифікація тривала понад два місяці — ДНК-експертиза підтвердила трагічну звістку. Ця втрата стала нестерпним болем для всієї родини: бабуся і дідусь втратили єдиного онука, батьки — єдиного сина, дружина — коханого чоловіка, а маленька донечка Єва — свого татка. Україна втратила сильного і мужнього Сина, Захисника, чиє життя було обірване війною.

Сергій був посмертно нагороджений орденом «За мужність» ІІІ ступеня (31 грудня 2024 року).

Ще одна душа українського Воїна полетіла в небо, аби з висоти оберігати рідних та рідну землю.

Хай Господь прийме Героя у свої обійми, втамує біль і заповнить пустку в серцях рідних. Ми доземно вклоняємося Сергієві за жертовність і відвагу, за те, що до останнього боронив Україну і наш народ.

Ми збережемо пам’ять про тебе в своїх серцях і молитвах.

Ми ніколи не пробачимо ворогові смертей і страждань українців у цій жорстокій і несправедливій війні!

Вічна та світла пам’ять Сергію Тарасенку. Герої не вмирають…