Меморіал

Роман Вікторович Ряполов народився 19 березня 1982 року в місті Миколаїв. З раннього дитинства він вирізнявся допитливістю та жагою до знань. Навчався у середній школі №5 міста Первомайськ, де був відмінником. Його тягло до науки, особливо до точних дисциплін — фізики, алгебри та геометрії. Неодноразово перемагав у шкільних олімпіадах, захоплювався читанням, завжди прагнув дізнатися більше.
Окрім навчання, Роман любив спорт. Він із завзяттям брав участь у змаганнях, розвиваючи силу духу та витривалість. Його характер завжди був сповнений рішучості, а наполегливість і працелюбність стали для нього життєвими принципами.
Та не лише розум і сила робили його особливим. Роман був душею компанії — його жарти змушували всіх сміятися, а його життєрадісність заряджала енергією. Він мав неперевершене почуття гумору, завжди знаходив потрібні слова, щоб підтримати чи розрадити. Його компанію любили, бо поруч із ним завжди було легко та цікаво.
До того ж він був чоловіком, який привертав увагу своєю привабливою зовнішністю та природною харизмою. Високий, сильний, з відкритою посмішкою та впевненим поглядом — саме таким його запам’ятали рідні та друзі.
У 1997 році він вступив до політехнічного коледжу, обравши спеціальність “механік автосервісу”. Його захоплення технікою було безмежним — він міг годинами розбирати механізми, вивчати їх роботу та знаходити рішення найскладніших задач. У 2001 році завершив навчання та почав будувати свою трудову кар’єру.
Спочатку працював на металургійному комбінаті в Алчевську Луганської області різником гарячого металу. Його руки завжди відчували метал, він розумів його природу та силу. З 2018 року продовжив свою роботу на Побузькому феронікелевому комбінаті, ставши плавильником — професією, що вимагала терпіння, майстерності та витримки.
Роман був не лише працьовитим, а й чудовим господарем. Він любив дім, цінував затишок і порядок, умів майструвати та знаходити вихід із будь-якої побутової ситуації. Його дім завжди був відкритим для друзів, а стіл — щедрим.
Життя йшло вперед, і Роман будував свої плани, та доля приготувала для нього інший шлях.
12 грудня 2022 року він був призваний до лав Збройних Сил України. Його військовий шлях розпочався з навчання на зв’язківця. Але невдовзі він став матросом, командиром машини у відділенні морської піхоти 37-ї бригади, 1-го батальйону, 2-ї роти.
Війна перевіряла його на міцність, як колись вогонь перевіряв метал, що він плавив на заводі. Але Роман був незламним, відданим своїй країні та побратимам. Він не відступав перед небезпекою, бо знав: за його спиною — Україна, рідні, друзі, його дім.
12 червня 2023 року внаслідок запеклого бою під час оборони від ворожого штурму біля населеного пункту Велика Новосілка Донецької області Роман загинув…
Його серце перестало битися, але його дух залишився жити в пам’яті тих, хто його знав. Він був сильним, сміливим, відданим сином своєї землі.
Герої не вмирають. Вони залишаються в кожному світанку, у вітрі, що проноситься над полями, у тиші зоряного неба. Вони живуть у наших серцях, поки ми їх пам’ятаємо.
Світла пам’ять тобі, Романе…