Олександр ("Санич") Олександрович
ДИТИНСТВО ТА ОСВІТА
Олександр, військовий із позивним «Санич», народився 22 лютого 1977 року в місті Одеса в родині військовослужбовця. Згодом родина переїхала до Києва, де минули його дитячі та юнацькі роки.
У 1983 році Олександр пішов до першого класу київської школи №154, де навчався до 1992 року. Після закінчення восьми класів вступив до професійно-технічного училища №13 міста Києва, де здобув спеціальність слюсаря-інструментальника.
У 1995–1997 роках проходив строкову військову службу в інженерно-понтонних військах у Чернігові.
ТВОРЧИЙ ШЛЯХ
Після завершення служби Олександр вирішив розвивати свій природний талант до малювання. У 2000–2002 роках навчався в мистецькому коледжі при КНУБ за спеціальністю дизайнера реклами.
Творчість стала важливою частиною його життя. З 2010 року і до лютого 2022 року він працював головним дизайнером у мережі фітнес-клубів «Sport Life», де здобув повагу колег як талановитий фахівець та відповідальна людина.
ДОБРОВОЛЕЦЬ. ПЕРШИЙ БОЙОВИЙ ДОСВІД
Коли у 2014 році розпочалася війна, Олександр не зміг залишитися осторонь. Після проходження бойової підготовки він долучився до лав Національної гвардії України.
У 2015–2017 роках брав активну участь у бойових діях на сході України. Під час служби отримав важку контузію, після чого повернувся на ротацію. Завершив службу у званні старшого сержанта та отримав статус учасника бойових дій.
ПОВЕРНЕННЯ ДО МИРНОГО ЖИТТЯ
Попри випробування війною, Олександр зміг повернутися до мирного життя, продовжив працювати за фахом та будувати своє життя далі.
Друзі та близькі знали його як надзвичайно добру, веселу та щедру людину. Він умів підтримати у важку хвилину, допомогти без зайвих слів і завжди залишався щирим у ставленні до людей.
За мудрість, внутрішню силу, вірність своїм принципам і особливий характер друзі називали його «Самурай». Це прізвисько стало відображенням його життєвої позиції — бути чесним, гідним і вірним обраному шляху.
ЗНОВУ ДО БОЮ
24 лютого 2022 року, з початком повномасштабного вторгнення, Олександр одним із перших прибув до Солом'янського військкомату міста Києва, щоб знову стати на захист України.
Він проходив службу у складі 130-го окремого батальйону територіальної оборони міста Києва (військова частина А7296), де був командиром бойової машини та командиром відділення.
Його бойовий шлях пролягав через Ірпінь, Харків, Ізюм, Донеччину, Бахмут, Попасну та Рубіжне. Усюди, де було найважче, він сумлінно виконував свій обов’язок перед державою та побратимами.
ОСТАННІЙ БІЙ
22 лютого 2024 року, у день свого 47-річчя, Олександр загинув під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Іванівське Бахмутського району Донецької області.
Він віддав найдорожче — власне життя — за свободу, незалежність і майбутнє України.
НАГОРОДИ
За мужність, відданість військовому обов'язку та захист України Олександр був нагороджений:
• трьома медалями за участь в АТО від Національної гвардії України;
• медаллю «За оборону Харкова»;
• медаллю «За оборону Ірпеня»;
• медаллю «За утримання спротиву в Бахмуті»;
• відзнакою командира 130-го окремого батальйону ТрО.
Посмертно нагороджений орденом «За мужність» III ступеня.
ПАМ'ЯТЬ
Олександр «Санич» був мужнім воїном, талановитим художником і людиною великої душі. Добрий, веселий, щедрий, надійний друг і побратим, він залишив по собі світлу пам'ять у серцях рідних, друзів та всіх, хто його знав.
За мудрість, силу духу та незламність друзі називали його «Самурай». Це ім'я якнайкраще відображало його характер — вірний своїм принципам, відданий побратимам і готовий до останнього стояти за те, у що вірив.
Його життєвий шлях став прикладом честі, відданості та любові до України.
Олександр двічі ставав на захист Батьківщини, пройшов найгарячіші ділянки фронту та до останнього подиху залишався вірним військовій присязі й своєму народові.
Його подвиг житиме вічно, а пам'ять про нього передаватиметься з покоління в покоління.
Слава Герою!