Меморіал

Пам’яті отця Андрія Барни

15 січня 1982 року в місті Тячеві у сім’ї Івана та Марії народився їхній наймолодший син. Родина, сповнена любов’ю, виховала його разом зі старшою сестрою Ерікою. З самого дитинства в ньому проявлялася особлива допитливість і прагнення пізнати глибинну суть усього, що його оточувало. Спостережливий, спокійний і водночас наполегливий, він завжди мав авторитет серед друзів.

Уже в п’ять років, завдяки своїй кмітливості та любові до знань, він достроково пішов до школи. Навчався відмінно, захоплювався всім новим і завжди прагнув зрозуміти більше. Його бабуся Єлизавета прищепила йому любов до Бога: разом з нею він відвідував церкву, а згодом, прислуговуючи біля о. ІВАНА Тернинка, він пізнавав духовні істини, які з часом стали для нього життєвими дороговказами.

Ще в юному віці він зрозумів, що найбільша мрія — служити людям і Богу. Тож хотів вступити до семінарії одразу після школи, проте через юний вік не міг цього зробити. Щоб не втрачати рік даремно, він вступив до Тячівського професійно-технічного училища за спеціальністю «оператор ЕОМ» і закінчив його з відзнакою у 1999 році. Та навіть спокуса земної кар’єри не відбила у нього бажання йти дорогою покликання — до священства.

У 1999 році він вступив до духовної семінарії м. УЖГОРОД, де до 2005 року вправлявся в усіх богословських і духовних дисциплінах, розвиваючи свої таланти. Там яскраво проявилися його любов до музики й чудовий голос, яким він прославляв Бога. Цей період став глибоким шляхом духовного зростання та підготовки до майбутнього служіння.

У 2004 році, 5 жовтня о. Андрій одружився з Мариною Кус і вже 31 жовтня отримав дияконські свячення в селі Терново. А 16 січня 2005 року, на наступний день після свого дня народження, з рук Преосвященного владики Мілана Шашіка він прийняв пресвітерське свячення та розпочав служіння як парафіяльний сотрудник у селах Вільхівці та Вільхівські Лази.
З 1 лютого 2007 року і до 2011 року він став адміністратором цих парафій. "Живучи у скромних умовах в старенькій орендованій хатинці, під тріск дров у "шпорі", щовечора лунає звук синтезатора, де народжується його нова пісня, що згодом стане молитвою цілого деканату " Дух Святий, Ти наповни мене, ...Дух Святий навчи любити.." - пригадують ці часи друзі о. АНДРІЯ.
У цей період о. Андрій написав багато віршів на славу Божу, поклавши їх на музику, записує диск християнських
пісень.
Також у 2006–2009 роках він виконував обов’язки відповідального у справах молоді Тячівського деканату.

З 2009 року о. Андрій ще провадить викладацьку діяльність у катехитично-дяківській школі в місті Хуст, де навчав "простопінію". Паралельно він продовжував обслуговувати довірені йому парафії, виявляючи велику відданість служінню.

1 серпня 2011 року його призначено парафіяльним сотрудником Катедрального собору Воздвиження Чесного Хреста в місті Ужгород. А у 2013–2016 роках він є духівником та реґентом архиєрейського хору цього собору.
У 2017 році він став адміністратором парафій у селах Терново та Криве, де
отець Андрій ревно молиться, виконуючи своє пастирське служіння. Його молитва та спів завжди були на славу Божу, надихаючи парафіян і хористів до духовного зростання та більш глибокого зв’язку з Богом.

Отець Андрій присвятив без перебільшення велику частину свого життя цій унікальній «співаній молитві Церкви». Будучи наступником великих реґентів Ужгородського греко-католицького Катедрального Собору, таких як: о. Йоан Бокшай, о. Михайло Орос та інших, він континуітивно з великим запалом працював для того, щоб музично-молитовну спадщину «Простопінія» доступно донести й передати молодому поколінню 21 століття. Якщо реґент о. Бокшай, разом із дяком Малиновичем в 1906 році видають загальний нотний збірник богослужбового співу, то реґент о. Орос, разом із теперішнім єпископом Нілом, відчитуючи «знаки часу» (2 Ват. Собор), записують у 1990-х роках деякі частини «Простопінія» в аудіоформаті, щоб краще популяризувати ці мелодії серед вірників. Однак молодий о. Барна в 2000-х роках, застосовуючи сучасні комп'ютерні технології, йде ще далі і вкладає титанічний труд у запис аудіо CD цілого «Простопінія», починаючи від гласів, піснеспівів утренні, вечірні, свят, чинів таїнств і закінчуючи літургіями. Ці CD-диски стали для багатьох семінаристів, священників та дяків надзвичайно релевантною допомогою. Адже не всі, «дружать» із нотною грамотою, однак багато хто має хороший музичний слух. Семінаристи, прискіпливо прослуховували записи о. Андрія, готуючись до лекцій та іспитів із церковного співу. Славний Ірмос «Чужде матерем» звучав у кожній кімнаті. Його приємний голос – м'який, звучний тенор було завжди мило слухати. І саме його молодий голос став несподівано голосом і літургійним обличчям нашої церкви мучениці та музично-пісенної культури. Хочеться вірити, що нова плеяда талановитих священників-музикантів та літургістів, які Богу дяка, в єпархії є, продовжать працю о. Барни і вдихнуть новий дух як мінімум у такий євангелізаційний матеріал як: «Пісенник» священника Уріїла (1900 р.) та Ужгородський «Требник» (1932/1941 рр.), реформа яких – у дусі нової євангелізації назріла вже давно.

У своїй родині о. Андрій разом із дружиною Мариною виховують двох чудових дітей — дочку Олю та сина Андрійка. . Дружина Марина крім того, що працює вчителем у школі, веде християнстку недільну школу при парафії, навчаючи дітей Божим істинам і цінностям, передаючи їм духовні знання та любов до Церкви.Обоє дітей також ревно беруть участь у парафіяльному житті та служінні досі...

Його 42 роки земного життя стали прикладом глибокої віри, відданості своєму покликанню і любові до людей. Він умів вислухати, підтримати, допомогти. Його спокійна мудрість, щирість і жертовність залишили слід у житті кожного, хто мав благословення його знати.

Він відійшов до Господа, залишивши після себе не лише світлі спогади, але й духовний спадок —духовні пісні, які стали нагадування про те, що сенс життя полягає у любові, служінні та пошуку Божої істини.

Вічна пам'ять отцю Андрію, який прожив коротке, але гідне, сповнене віри й любові життя.