Меморіал

Дідківський Ігор Миколайович народився 11 серпня 1979 року в місті Малин Житомирської області. Тут пройшло його дитинство: навчання у Малинській середній школі №5, а згодом — у професійно-технічному училищі №36, де здобув спеціальність електрика.

Після навчання Ігор переїхав до Києва, де заснував власну будівельну компанію. Він був керівником, який зводив будинки, готелі, займався ремонтними роботами. Його праця залишила слід у столиці, а в серцях тих, хто працював поруч із ним, — повагу й вдячність.

У 2007 році Ігор став батьком: 5 липня народився син Данило, а у 2015 році — донька Аріна. Діти були для нього найбільшою цінністю і джерелом натхнення.

У 2014 році Ігор активно долучився до Революції Гідності. Він не міг стояти осторонь, коли вирішувалася доля країни. З початком російської агресії став волонтером: разом із ГО «Бучанська варта» возив допомогу на схід, підтримуючи армію та цивільних.

У 2015 році переїхав до Бучі, а згодом — до Ірпеня. У мирні роки Ігор захопився спортом. Він тренувався у спортклубі «Аурум» під керівництвом відомого тренера Олександра Дудочкіна, брав участь у змаганнях. На чемпіонаті України з ММА у 2018 році, у 39-річному віці, він став найстаршим учасником і здобув свою першу професійну перемогу — вихід у півфінал. Це була перемога його сили духу та характеру.

З першого дня повномасштабного вторгнення Ігор узяв до рук зброю. Він отримав її від «Бучанської варти» й одразу став на оборону рідної землі. Виконував обов’язки розвідника, передавав координати ворога нашим військовим, розвозив ліки й продукти цивільним. Він завжди був там, де потрібна допомога.

3 березня 2022 року Ігор брав участь у важкому бою між Ворзелем і Бучею. Його блокпост був атакований, і бійці змушені були відходити в Ірпінь. Наступного дня, 4 березня, він подзвонив товаришу Богдану Яворському о 14:00 і повідомив: «40 ворогів іде в сторону БКЗ… (ТРЦ "Жираф" у м. Ірпінь)». Це був його останній дзвінок. Більше він на зв’язок не вийшов.

Його сестра Ірина до останнього вірила в диво. Шукала брата, надсилала запити всюди, куди було можливо. Та після деокупації Бучі та Ірпеня тіло Ігоря знайшли у морзі Вишгорода. Лікарське свідоцтво підтвердило: він загинув 5 березня від вогнепальних поранень і був похований у братській могилі в Бучі біля церкви на вул. Богдана Хмельницького, 7в. Згодом стало відомо, що його розстріляли на вул. Яблунській неподалік будинку №213, де його тіло пролежало майже місяць…

Ігор залишив по собі світлу пам'ять. Його знали як людину щиру, відважну, завжди усміхнену й готову допомогти. Він ділився останнім і ніколи не відмовляв у підтримці.

У нього залишилися двоє неповнолітніх дітей — Данило (2007 р.н.) та Аріна (2015 р.н.), мама Людмила Анатоліївна (1960 р.н.), тато Микола Миколайович (1956 р.н.) та сестри Ірина й Софія.

За мужність та відданість Україні Ігоря посмертно нагороджено:

медаллю «За оборону Рідної Держави»;

званням «Почесний громадянин міста Ірпінь»;

званням «Почесний громадянин міста Буча»;

званням «Почесний громадянин міста Малин»;

медаллю Православної Церкви України «За жертовність і любов до України».

Ігор Дідківський назавжди залишиться прикладом мужності, жертовності та любові до своєї землі. Його шлях — це історія справжнього Героя, який жив для України й віддав за неї своє життя.