Меморіал

Павло Петрович Гаращенко народився 12 липня 1998 року у селі Дитятин, Івано-Франківської області.

Навчання

Павло навчався у Дитятинській загальноосвітній школі І–ІІ ступенів Галицького району. У 2016 році закінчив Більшівцівську загальноосвітню школу І–ІІІ ступенів та отримав атестат про повну загальну середню освіту. Вчителі згадують його як спокійного, чемного й сором’язливого учня.

Дитинство і характер

З дитинства Павло був добрим, щирим і дуже сімейним. Ділився з братами й сестрами, допомагав татові по господарству, завжди ставав на захист своєї сім’ї. Попри важку життєву долю, він завжди залишався усміхненим і добрим, підтримував братів та сестер добрим словом. Сусіди та односельці пам’ятають його як доброзичливого і готового завжди прийти на допомогу. Тихий, спокійний, веселий, він любив слухати музику і цінував тишу.

Служба і війна

З початком повномасштабного вторгнення Росії Павло став на захист України. Служив стрільцем мотопіхотної роти військової частини А4267.

Спершу воював у БУАРі, а згодом у складі 3-ї роти мотопіхотного батальйону 10-ї ОГШБр. Його побратими згадують, що він вирізнявся мужністю, витримкою і вірою у перемогу. У березні 2022 року, коли підрозділ перебував у селі Мала Радча, він отримав свій позивний – «Мівіна», бо завжди обирав цю страву для вечері.

Яким його пам’ятають

Павла описують як тихого, скромного й дуже відповідального. На перший погляд сором’язливий, на фронті він показав себе мужнім воїном, який ніколи не відмовлявся від завдань, підтримував побратимів і йшов у бій без страху.
Він мріяв про закінчення війни, хотів оселитися в Тернополі, працювати з виготовлення меблів і одружитися з коханою дівчиною.

Останній бій і вшанування пам’яті

9 вересня 2022 року Павло загинув від підриву міни на околиці населеного пункту Спірне Бахмутського району Донецької області.

За проявлену мужність він нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно) та відзнакою «За заслуги перед Прикарпаттям» (посмертно).

Пам’ять про Павла живе у серцях рідних, друзів, побратимів та всіх, хто його знав.

Вічна пам’ять Павлу «Мівіні» Гаращенку.

Я був…

Я був такий ще молодий,
І світу я не бачив…
І не побачу більше тих,
З ким міг би посміхатись…

З ким я провів дитинство своє,
Того з ким цілувався…
Не обійму я вже батьків,
Й не зможу попрощатись…

Я так хотів ще все зробить…
Не думав, що так вийде…
Я був такий ще молодий,
Пробачте що не прийду.

Я так хотів ще все зробить,
Посіяти добро у світі.
Я був таким ще молодим…
А мушу лиш в думках світити.

Не заспіваю вже пісень…
Кохану не обійму…
Хто пам’ятатиме мене,
У снах до Вас я прийду.