Меморіал

Герасимов Євгеній Русланович народився 17 вересня 1996 року в селі Кам’янка Миколаївського району Миколаївської області. Зростав у родині з мамою, бабусею та молодшою сестрою. Від дитинства був добрим і чуйним хлопцем, завжди допомагав і дбав про своїх рідних, вирізнявся турботливістю й великою щирістю серця.

Євгеній закінчив Кам’янську загальноосвітню школу, здобувши середню освіту. Спершу обрав фах автослюсаря, однак згодом зрозумів, що ця справа не була його справжнім покликанням. Він завжди прагнув знайти щось більше, що відгукувалося б у його серці.

У 2015 році Євгеній став на військову стежку. Його прийняли на службу до лав Збройних сил України, і відтоді він відчув справжній сенс свого життя. Саме тут він знайшов себе, свою силу й покликання. Служив у 36-й окремій бригаді морської піхоти імені контр-адмірала Михайла Білинського, у військовій частині А2802, обіймав посаду матроса, оператора зенітно-ракетного взводу.

У 2017 році Євгеній безпосередньо виконував бойові завдання в зоні проведення Антитерористичної операції. У складі підрозділів ЗСУ він брав участь у бойових діях у Донецькій області, мужньо захищаючи незалежність і територіальну цілісність України. Його служба була відзначена державними нагородами:
• медаллю «За участь в антитерористичній операції» (2016 рік),
• медаллю «За військову службу Україні» (2022 рік),
• медаллю «Захиснику Вітчизни» (2022 рік).

Євгеній був відданим воїном, прикладом мужності та честі. Він завжди беззастережно виконував свій обов’язок, ішов у бій із глибокою вірою в правоту своєї справи й непохитною відданістю Україні.

6 листопада 2024 року, під час виконання бойового завдання в районі населеного пункту Локня Сумської області, Євгеній Герасимов загинув смертю Героя. Йому було лише 28 років.

Його життя обірвалося занадто рано, але пам’ять про нього назавжди залишиться в серцях рідних, побратимів і всіх, хто знав цього світлого хлопця. У своїй короткій долі він встиг прожити життя справжнього воїна й патріота, який до останнього подиху залишався вірним Батьківщині.

За віддану службу і героїзм Євгенія посмертно відзначили нагородою від частини, де він віддав своє життя.

Для його мами, Тетяни Дмитрівни, біль утрати став безмежним. Проте вже через два місяці після загибелі сина вона знайшла в собі сили зробити крок назустріч його справі: 20 січня 2025 року підписала контракт і вступила до лав Збройних сил України, у 159-ту механізовану бригаду. Вона зробила це, щоб продовжити боротьбу й допомагати іншим воїнам — заради пам’яті свого сина і заради майбутнього України.

Її материнська відвага стала продовженням подвигу Євгенія — таким самим сильним і незламним, як і він сам.

Вічна пам’ять воїну. Вічна шана Герою. Слава Україні!