Меморіал

Віктор народився в селі Рихальськ, Ємільчинського району Житомирської області. Уже з дитинства його вирізняли зелені очі, щира широка посмішка та відкритий, добрий погляд — ті риси, що одразу притягували до нього людей. Хоча дитинство не було безтурботним: важкі 90-ті змусили родину наполегливо працювати, аби прогодувати й віддягнути п’ятьох дітей. Малий Віктор ще з ранніх років допомагав батькам — назбирав ягід у лісі й возив їх на продаж, рубав дрова й заготовляв на зиму, працював на городі, підгодовував качок, доглядав молодших сестричок і братика, готував їжу — усе, що було потрібно, щоб сім’я виживала й жила далі.

Незважаючи на важку працю, дитинство було сповнене пригод, веселих історій і щирого дитячого сміху. З ранніх років Віктор захоплювався технікою: старенький «Іж Планета» вітчима став для нього особливим скарбом — як тільки вітчим навчив його їздити, підліток вже не випускав кермо з рук. Він завжди мав багато друзів і вмів підтримати кожного: відчути біль іншого й вчасно допомогти. Душа компанії, він вигадував ігри, об’єднував навколо себе дітей і дарував їм радість. Віктор виріс надійним, працьовитим чоловіком, який не боявся домашньої роботи — приготувати їжу, вийти гуляти з дітьми чи допомогти з уроками для нього було природно й із задоволенням.

Освіта й робота

Після переїзду до Києва Віктор навчався у загальноосвітній школі №170, а згодом продовжив освіту в Київському національному університеті будівництва і архітектури. Ставши професіоналом своєї справи, він працював головним інженером-конструктором у ТОВ «УКРФАСАДМОНТАЖ». Колеги цінували його за професійність, відповідальність і вміння організувати роботу — саме ці риси допомагали йому бути лідером і в мирному житті, і пізніше — у війську.

Історія кохання

Теплий осінній день 2008 року звів Віктора й Людмилу на весіллі спільної знайомої. Він — запальний початківець-конструктор, вона — студентка 6-го курсу медичного університету. З перших зустрічей між ними спалахнула щира близькість: Віктор ніжно кликав її «Моя бубочка» і так підписав її номер у записній книжці. Вони відчули спорідненість душ і швидко стали єдиним цілим. У 2009 році вони одружилися — і почалося життя, наповнене любов’ю, розумінням і взаємною підтримкою. У 2010 році народився син Іван — подія, що стала для Віктора одним із найважливіших життєвих моментів. У 2016 році з’явилась донечка — татова-принцеска. Віктор з великою відданістю виховував дітей, прививав їм любов до праці, техніки, спорту та повагу до рідної землі. У їхній сім’ї діти росли в теплі, з родинними поїздками, спільними вихідними й першими закордонними відпустками — у тій простій радості, що робить життя справжнім.

Історія війни

З початком повномасштабного вторгнення Віктор не залишився осторонь — добровольцем записався до лав Збройних Сил України і був мобілізований до 26 окремого стрілецького батальйону (в/ч 4028). Спочатку служив водієм, згодом став кулеметником окремого відділення снайперів. Виконував завдання з облаштування першої лінії оборони біля Києва в Чернігівській області, зокрема на ділянках україно-білоруського кордону. Долучався до прочісування прикордонних територій у пошуках ворожих диверсантів, ніс службу на пунктах спостереження ППО та забезпечував бойове чергування для захисту критичної інфраструктури.

У періоди з 22 грудня 2022 року по 12 квітня 2023 року та з 26 квітня по 7 липня 2023 року Віктор брав участь у заходах, необхідних для оборони України, захисту населення та виконання бойових завдань на Донеччині (Волноваський напрямок). Підрозділ перебував у підпорядкуванні 68-ї окремої єгерської бригади імені Олекси Довбуша. За час служби його відзначили грамотою та почесним нагрудним знаком Головнокомандувача ЗСУ «Сталевий хрест». Після загибелі — посмертно — нагороджений медаллю «Честь. Слава. Держава».

Побратими називали його позивним «Панда». Вони пам’ятають його як людину, яка згуртовувала навколо себе людей, самовіддано допомагала батальйону: ініціював збори на необхідні речі — рації, дозиметри, колеса й запчастини для автомобілів; телефонував волонтерам, організовував передачу бронежилетів; уміло підтримував товаришів у важкі моменти — то порадить, то позичить машину, то зв’яжеться з дружиною-лікарем, щоб знайти тимчасове полегшення для побратима. Це — лише невелика частина справ, які Він завжди робив для своєї роти і друзів.

Загибель і вшанування

7 липня 2023 року, під час виконання службових обов’язків, Віктор загинув у результаті ворожого артилерійського обстрілу командно-спостережного пункту батальйону в селі Шахтарське Волноваського району Донецької області. Він із честю виконав свій громадянський і військовий обов’язок — залишився вірним побратимам, своєму народові і Батьківщині. Віктор похований на Лісовому кладовищі в Києві.


Віктор був справжнім патріотом України — сміливим, відповідальним, твердим у вірі заради рідних і країни. Побратими згадують його як добру й надійну людину, яка вміла пожартувати й підтримати у важку хвилину. Він мав вроджену щирість, душевність і здатність збирати людей поряд з собою. Мріяв про майбутнє, мав амбітні плани й, найважливіше, прагнув виростити й виховати своїх дітей у вільній, мирній Україні. У серцях рідних Віктор назавжди залишиться найкращим чоловіком і батьком. Його постійні фрази — «Все буде ОК!» і «Я вас дуже сильно люблю» — назавжди житимуть у думках і серцях тих, хто його знав.

Перед тим, як стати на захист країни, Він говорив відверто і від серця: «Наше покоління допустило цю війну і наше покоління повинно її закінчити. Я не хочу щоб наш син виправляв наші помилки». Ці слова відображають його відчуття відповідальності та любові — до сім’ї і до України.


Віктор Кузьменко віддав життя за свободу своєї держави. Ми зберігаємо його пам’ять у вдячних серцях — як приклад незламності, людяності і відданості. Нехай пам’ять про нього живе в історіях, у теплих словах рідних, у спогадах побратимів і в тих зусиллях, які кожен із нас робить задля миру.

Вічна пам’ять і шана Герою.
Слава Україні! Героям Слава!